Майстер і Маргарита - Булгаков Михаил

МАСОЛІТ — вигадана Булгаковим літературна організація.

Берліоз — персонаж роману, прізвище якого запозичене Булгаковим у французького композитора, автора багатьох різножанрових романтичних творів, серед яких Фантастична симфонія і драматична легенда «Осуд Фауста», Гектора Берліоза (1803–1869). Деякими рисами Берліоз нагадує поета Дем’яна Бєдного (Єфима Олексійовича Придворова, 1883–1945), автора антирелігійних віршів, у тому числі «Євангелія від Дем’яна». Ще одним реальним прототипом Берліоза став голова Російської асоціації пролетарських письменників Л. Л. Авербах (1903–1939).

Іван Бездомний — він же Іван Миколайович Пронир’єв. Прототипом цього персонажу був поет О. І. Безіменський (1898–1973). Псевдонім, що став його прізвищем, спародійовано у псевдонімі Бездомний. Безіменський виступав з різкими нападками на п’єсу «Дні Турбіних» і навіть написав на неї драматургічну пародію під назвою «Постріл» (1929). Володимир Маяковський висміяв п’єсу Безіменського в епіграмі, де різко сказав: «Приберіть від мене цього бородатого комсомольця!..» Перетворення Івана Бездомного на професора Інституту історії і філософії дає змогу бачити в ньому збірний образ «червоних професорів», які заперечували духовну першооснову у творчості і визнавали тільки емпіричне знання з досвіду.

С. 33. Прокуратор Іудеї Понтій Пілат — римський правитель, ігемон, який правив Палестиною як частиною римської провінції Сирії в 26–36 роках, коли відбувалися головні події християнської історії.

Єршалаїм — староєврейське звучання традиційного Єрусалима. Принцип відмінної від євангельської транскрипції імен і географічних назв Булгаков узяв із п’єси Сергія Чевкіна «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини» (1922).

С. 34. Синедріон — рада старійшин в Єрусалимі, вища державна установа і судилище євреїв у III-І століттях до н. е. У І столітті до н. е. — верховний суд Іудеї. Головою синедріону був первосвященик, який скликав збори. Після скорення Іудеї римлянами влада синедріону була обмежена: для виконання смертних вироків він мав отримувати згоду римського правителя.

С. 36. Ієшуа Га-Ноцрі — персонаж, що сягає Ісуса Христа Євангелій. Це ім’я Булгаков зустрів у п’єсі Сергія Чевкіна «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини» (1922), а згодом перевірив його за працями істориків Артура Древса (1865–1935) і Вільяма Сміта (1846–1894). В архіві письменника збереглася й виписка з книжки англійського історика і богослова Фредеріка В. Фаррара «Життя Ісуса Христа» (1873), який стверджував, що одне з Імен Христа — Га-Ноцрі, означає Назарянин, а староєврейське «Ієшуа» Фаррар переклав як «чиїм спасінням є Ієгова». З Назаретом він пов’язав місто Ен-Сарид, яке в романі Булгакова згадується у сновидінні Пілата як одне з двох можливих міст народження Ієшуа Га-Ноцрі. Оскільки існували різні, суперечливі одна до одної етимології слів «Ієшуа» і «Га-Ноцрі», Булгаков не став розкривати значення цих імен у тексті «Майстра і Марґарити».

Гамала — під час допиту Ієшуа прокуратором як місце народження мандрівного філософа називається місто Гамала, яке згадується в книзі Анрі Барбюса «Ісус проти Христа». У булгаковському архіві збереглися виписки з цієї роботи, опублікованої в СРСР у 1928 році. Ймовірно, через незавершеність роману письменник так і не зупинився на якомусь одному місті народження Ієшуа Га-Ноцрі.

С. 37. Левій Матвій — персонаж роману, колишній збирач податків, єдиний учень Ієшуа Га-Ноцрі. Левій Матвій походить від євангеліста Матвія, якому традиція приписує авторство «логій» — стародавніх записок про життя Ісуса Христа. Вони лягли в основу трьох Євангелій: Матвія, Луки і Марка, що називаються синоптичними.

С. 44. Іуда з Киріафа — персонаж роману, що сягає Іуди Іскаріота Євангелій, який зрадив за тридцять срібняків Ісуса Христа. Булгаков перетворив Іуду Іскаріота на Іуду з Киріафа, слідуючи принципу транскрипції євангельських імен, застосованому Сергієм Чевкіним у його п’єсі «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини». Виписка імені Іуди з Киріафа була зроблена Булгаковим з твору англійського філософа Фредеріка В. Фаррара «Життя Ісуса Христа», який у свою чергу як джерело використав книгу Ісуса Навіна, де сказано: «Киріаф є назва міста на південному кордоні Іудеї». З книги Фаррара запозичені й дані про суму винагороди, отриманої Іудою з Киріафа: тридцять тетрадрахм, а не євангельських срібняків, яких за часів Христа не було в обігу.