Майстер і Маргарита - Булгаков Михаил

Фінал повісті свідчить про те, що Булгаков стверджує ідею сили інтелігенції, її головної ролі як у науковому, так і в суспільно-історичного прогресі. «Собаче серце», як і дві повісті, що примикають до нього, — «Дияволіада» І «Фатальні яйця», — є попередниками змалювання карнавального світу Москви в романі «Майстер і Марґарита».

Повість «Собаче серце» Булгакову не пощастило надрукувати. Критика піддала письменника жорстким нападкам, перша книжка його оповідань була знищена відразу після видання, публікація «Білої гвардії» увірвалася разом із закриттям журналу «Россия». Однак несподівано для Булгакова почалася нова творча смуга, що стала повністю присвяченою театру. У 1926–1928 роках він пише п’єси «Дні Турбіних», «Зойчина квартира», «Біг», «Багряний острів». У квітні 1925 року Булгаков отримав пропозицію інсценувати для Художнього театру роман «Біла гвардія». П’єса вийшла під назвою «Дні Турбіних», мала величезний успіх, як і трагіфарс «Зойчина квартира», але її в результаті інтриг противників спектаклю було знято з репертуару в березні 1928 року і відновлено рішенням уряду лише в 1932 році.

Переробляючи текст роману «Біла гвардія» на сценічну версію, Булгаков прагнув зберегти всі основні події першоджерела і, головне, його концепцію. Однак втручання у творчий процес чиновників з організації, що звалася Реперткомом, спричинилося до появи п’єси, яка явно спрощує трагедію Турбіних. Події у «Днях Турбіних» і романі практично збігаються, але композиційним центром нового твору стає дім Турбіних. Просторово-часовий континуум історичної хроніки зберігає лише контурні обриси, що в кінцевому підсумку призвело до зміни конфліктів у булгаковській драмі. У «Днях Турбіних» проблема трагічної сутички людини з долею переведена Із загально-символічного плану в реальний, історичний. Автор спонукає своїх героїв робити вибір і здійснювати вчинки — аж до героїчної смерті Олексія. Історія вторгається в повсякденне життя Турбіних і посідає в ній центральне місце. Саме з реакції людини на перебіг історії випливають її роздуми й емоції.

У центр уваги в «Днях Турбіних» потрапляють не молоді представники роду, а передусім три білогвардійські офіцери: Олексій Турбін, Мишлаєвський і Студзінський. Вони уособлюють три шляхи в умовах революційної російської реальності. Це загибель Турбіна, яка звільняє від вибору, крок назустріч більшовикам Мишлаєвського і вибрана Студзінським дорога в безвихідь. Олексій Турбін — у романі доктор, бентежний інтелігент — у п’єсі перетворюється на полковника, командира артилерійського дивізіону. Він найбільш свідомо й гостро реагує на існуючу суспільно-політичну ситуацію, Його глибоко турбують події в Україні, що пояснює його відверто виражену позицію. Олексій Турбін розчарований у гетьмані, він бачить занепад білого руху, позаяк поведінка «гвардійської штабної орави» є згубною для всього офіцерства. Героїчна смерть Олексія Турбіна концентрує загальну ідею п’єси, яка відображає не тільки неминучість загибелі білого офіцерства, але й краху всього старого світу. Очевидно, що в п’єсі Булгакова кращі представники «старої Росії» визнають історичну невідворотність приходу більшовиків. Однак «прорадянський» ідеологічний план, що відсутній у романі, і в «Днях Турбіних» не видається прямолінійно визначеним завдяки унікальній жанровій поетиці п’єси. У ній органічно поєдналися трагічна, лірична і комічна першооснови, що дало змогу художньо тонко коригувати загальну ідеологічну спрямованість дійства. Майстерно вплітаючи історичну хроніку в психологічну драму з трагікомічними елементами, письменник зумів піднятися над класовими розбіжностями заради ствердження само цінності життя, непохитності його загальнолюдських моральних, духовних і культурних цінностей.

Навесні 1928 року Булгаков приніс до Художнього театру рукопис п’єси «Біг», що невдовзі була поставлена, але оцінена Головреперткомом як твір «неприйнятний», бо автор, взявши за основу Історичний факт відступу білої армії на південь і далі за кордони Росії, зосередився не на наголошуванні історичної правоти Жовтня, а на трагедії учасників білого руху. П’єсу було заборонено, але боротьба за її появу в театрі тривала ще кілька років. Булгаков уносив зміни до тексту «Бігу» аж до 1937 року.

У «Бігу» письменник відійшов від драми традиційного типу. Своєрідність п’єси визначається вже її підзаголовком «Вісім снів». Зазвичай сон у літературі є способом художньо-психологічного аналізу. Це можливість збагнути потаємне в людині або мотивувати фантастичний поворот подій. Булгаковське подання п’єси як сукупності снів є багатозначним. У «Бігу» сон — синонім міражу, марення, спотворення дійсності. Водночас сон є синонімом реакції свідомості на реальність, що розпадається. Якщо у «Днях Турбіних» Булгаков пов’язав драматургію нового часу з чеховською епохою і лише виявив бажання писати по-новому, то в «Бігу» він створює нову драму. На перший план у ній виступають не фігури персонажів І не їхні стосунки, а сам автор. Настрої ж дійових осіб репрезентують можливі варіанти його інтелектуального і психологічного стану. Автор заявляє себе в епіграфах, які зазвичай відсутні в драматичних текстах, в ремарках. Через ремарки до «Бігу» введено розгорнуті авторські відступи, пейзажі, музичний супровід подій, докладний опис персонажів та інтер’єрів. У результаті впровадження названих новаторських рис драматургічного мислення письменник створив у «Бігу» картину поступового занурення світу в пітьму, наближення людини до межі небуття. Поєднання трагедії з фарсом і балаганом передає унікальну атмосферу булгаковської трагікомедії людського життя.