Майстер і Маргарита - Булгаков Михаил

— Я, перепрошую, перебуваю перекладачем при особі чужоземця, що має цю квартиру за резиденцію, — відрекомендувався той, хто назвав себе Коров’євим, і клацнув закаблуком рудого нечищеного черевика.

Никанор Іванович роззявив рота. Наявність якогось іноземця, та ще й з перекладачем, у цій квартирі була для нього найбільшим сюрпризом, і він зажадав пояснень.

Перекладач охоче дав їх. Іноземний артист добродій Воланд був люб’язно запрошений директором Вар’єте Степаном Богдановичем Лиходєєвим замешкати на час своїх гастролей, що мають тривати приблизно тиждень, у його помешканні, про що він ще вчора написав Никанорові Івановичу з проханням прописати іноземця тимчасово, поки сам Лиходєєв з’їздить у Ялту.

— Нічого він мені не писав, — з подивом сказав голова.

— А ви порийтесь у себе в портфелі, Никаноре Івановичу, — солодко запропонував Коров’єв.

Никанор Іванович, знизуючи плечима, розкрив портфель і виявив у ньому листа Лиходєєва.

— Як же це я про нього забув? — тупо дивлячись на розірваний конверт, промимрив Никанор Іванович.

— Чи таке ще буває, ото, Никаморе Івановичу! — торохтів Коров’єв. — Заклопотаність, неуважність, перевтома і зависокий кров’яний тиск, дорогий наш друже Никаноре Івановичу. Я сам страшенно неуважний! При нагоді за чаркою я вам розповім кілька бувальщин з моєї біографії, ото нарегочетесь!

— Коли ж Лиходєєв іде в Ялту?

— Та він уже поїхав, поїхав! — зарепетував перекладач. — Він, щоб знали, вже покотився! Він чорт його зна уже й де! — І тут перекладач замахав руками, як вітряк крилами.

Никанор Іванович сказав, що йому необхідно особисто побачити іноземця, але в цьому дістав од перекладача відмову: зовсім неможливо. Зайнятий. Дресирує кота.

— Кота, коли є бажання, можу показати, — запропонував Коров’єв.

Від цього, у свою чергу, відмовився Никанор Іванович, а перекладач тієї ж миті подав голові несподівану, але вельми цікаву пропозицію: з огляду на те, що добродій Воланд нізащо не хоче жити в готелі, а жити він призвичаєний просторо, то ось чи не винайме житлотовариство на якийсь тиждень, поки триватимуть гастролі Воланда в Москві, йому всю квартиру, тобто й кімнати небіжчика?

— Адже йому байдуже, покійнику, — пошепки сичав Коров’єв, — йому тепер, самі подумайте, Никаноре Івановичу, квартира ця ні до чого?

Никанор Іванович, трохи збентежившись, заперечив, що, мовляв, іноземцям належиться зупинятись у «Метро-полі», а не в приватних помешканнях…

— Кажу вам, вередливий, як чортзна-що! — зашепотів Коров’єв. — Ну не хоче! Не любить він готелів! Ось вони де в мене сидять, ці інтуристи! — звірливо нарікав Коров’єв, тичучи пальцем у свою жилаву шию. — Вірите, всю душу вимотати! Приїде… і або вишпигує що, як найостанніший сучий син, або ж вередами вимучить: і те йому не так, і не йому інак!.. А вашому товариству, Никаноре Івановичу, видима користь і певний зиск. А на гроші він не скупитиметься, — Коров’єв оглянувся, а потім шепнув на вухо голові: — Мільйонер!

Пропозиція перекладача була виразно практична, вельми солідна, але щось дивовижно несолідне було і в манері перекладача говорити, і в його одязі, і в цьому мерзенному, ні на що не придатному пенсне. Через це щось неокреслене точило душу голови, та все ж він вирішив пристати на пропозицію. Річ у тім, що в житлотоваристві був, на жаль, преповажний дефіцит. На осінь треба було закупати нафту для парового опалення, а за що — катма. З інтуристовими грішми, мабуть, можна було б і викрутитись. Але досвідчений і обачливий Никанор Іванович сказав, що йому насамперед доведеться погодити це питання з інтуристським бюро.

— Я розумію! — загукав Коров’єв. — Як же без погодження! Неодмінно! Ось вам телефон, Никаноре Івановичу, і негайно погоджуйте! А щодо грошей не церемоньтесь, — пошепки докинув він, ведучи голову в передпокій до телефону, — з кого ж узяти, як не з нього! Коли б ви бачили, яка в нього вілла в Ніцці! На те літо, як їхатимете за кордон, спеціально завертайте подивитись — ото диво!

Справа з інтуристським бюро полагодилася за допомогою телефону надзвичайно швидко, що вразило голову. З’ясувалося — там уже знають про намір добродія Воланда жити в приватній квартирі Лиходєєва і проти нічого не мають.

— От і чудово! — горлопанив Коров’єв.

Трохи ошелешений його торохтінням, голова сказав, що житлотовариство згодне на тиждень надати квартиру № 50 артисту Воланду за плату по… — Никанор Іванович трохи затнувся і проказав: