Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки
Книга Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки читать онлайн Современная проза / Социально-философская фантастика бесплатно и без регистрации.
Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду… «Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити… Поки звучить музика — танцюй!»
1 313 0 08:11, 05-05-2019Книгу Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 - Мураками Харуки читать онлайн бесплатно - страница 75
— Смакота! — сказав Ґотанда. — А знаєш, я вже три дні підряд думав про піцу. Навіть уві сні її бачив. Як вона підсмажується й шкварчить. Уві сні не спускав із неї очей. От такий сон. Без початку й без кінця. Цікаво, як би Юнґ [63]його витлумачив? Сам я трактую це так: «Я хочу їсти піцу». А ти як думаєш? До речі, яка в тебе справа?
«Ну, от пора…» — подумав я. Але почати розмову на задуману тему не зміг. Ґотанда сидів розслаблений і, здавалося, втішався приємним вечором. Милуючись невинною усмішкою на його устах, я відчував, що слова в горлі застряли. «Нічого не вийде, — подумав я. — Зараз не зможу. Радше я зроблю це пізніше…»
— Як тобі живеться? — спитав я. І, похопившись подумав: «Гей, не можна постійно так відкладати». Та я не міг себе пересилити. Не зумів почати. Ніяк. — Як робота? Як дружина?
— Робота — як завжди, — відповів він, криво посміхаючись. — Як завжди. Роботи, якої хочу, нема. А яка не до вподоби — хоч греблю гати. Як лавина, накочується. Я щосили кричу — а ніхто не чує. Аж горло надриваю. А дружина… Дивна річ: давно з нею розлучився, а все дружиною називаю… Відтоді ми з нею лише один раз зустрічалися. Слухай, ти коли-небудь спав із жінкою в мотелі або в лав-готелі [64]?
— Та ні… Майже ніколи.
Ґотанда похитав головою.
— Дивна це штука… Якщо довго там перебуваєш — втомлюєшся. У кімнаті — цілковита темрява. Вікна щільно запнуті. Бо номер призначений для любощів.І вікна там не потрібні. Як і світло. Коротко кажучи, досить тільки ванни та ліжка. А ще — тихої музики, телевізора й холодильника. Якщо бути реалістом, лише того, без чого не можна обійтися. Нічого й казати, зручне місце для інтимної зустрічі. От я там і люблюсь із дружиною. Люблюсь як треба. З нею мені чудово! Знімається напруження, обом весело. Ніжність з’являється. Як скінчимо любощі — обіймаємося, поки знову не захочеться. Тільки світла в кімнаті бракує. Враження таке, ніби ти в герметично закритому контейнері. Усе якесь штучне. Воно мені зовсім не до душі, повір. Та, на жаль, лише там я можу зустрітись із дружиною.
Ґотанда надпив пива й витер паперовою серветкою губи.
— У своє помешкання я її привести не можу. Миттю журналісти вистежать. Якби так зробив, вони відразу рознюхали б. Не знаю, як це їм вдається, та це факт. Подорожувати разом також не можемо — викроїти стільки часу не вдається. Та найголовніше — хоч куди б ми поїхали, нас відразу впізнають. Бо для декого наше особисте життя — як роздрібний товар. Тож виходить, що мені нема куди податися, крім якогось дешевенького мотелю. Ось таке моє життя… — Запнувшись, Ґотанда глянув на мене. І всміхнувся. — От бачиш, я знову тобі жаліюся.
— Та нічого. Можеш говорити, що тобі хочеться. А я послухаю. Бо сьогодні мені приємніше слухати, ніж говорити.
— Е ні, не тільки сьогодні. Ти завжди вислуховуєш мої скарги. А я твоїх — ніколи. Взагалі, на світі мало людей, здатних когось іншого слухати. Всім хочеться говорити. Хоча й нема чого. Я один із них.
Джазовий оркестр заграв «Hello, Dolly». Якийсь час ми прислухалися до музики.
— Піци більше не хочеш? — спитав мене Ґотанда. — Ще по половинці вдвох з’їмо, чи не так? Чортзна-чому я сьогодні страшно голодний.
— Замовляй. Я також іще не наївся.
Ґотанда підійшов до прилавка й замовив піцу з анчоусами. А коли вона підсмажилася, ми її мовчки ум’яли — кожен свою половину. Студентський гурт усе ще натужно горлав. Незабаром оркестр закінчив останню композицію. Зачохливши банджо, трубу й тромбон, музиканти пішли, й на сцені залишилося тільки піаніно.
Упоравшись із піцою, ми якийсь час мовчки дивилися на спорожнілу сцену. Музика скінчилась — і людські голоси залунали на диво твердо. З невиразною твердістю. М’які за своєю природою, вони здавалися твердими, але, наблизившись до мене, легко розбивались. Їхні хвилі розгойдували мою свідомість. Повільно накочувались, ударяли мені в голову — і відступали назад. І так раз за разом. Поки я прислухався до шуму цих хвиль, моя свідомість відлітала кудись далеко-далеко. Далекі хвилі билися об далеку свідомість.
— Навіщо ти вбив Кікі? — запитав я Ґотанду. Я не збирався його питати. Слова самі раптом зірвалися з язика.
Він глянув на мене так, наче вдивлявся у щось дуже далеке. Крізь ледь-ледь розтулені губи видніли його сніжно-білі зуби. Ґотанда не зводив із мене очей досить довго. Шум у моїй голові то наростав, то затихав. Так, ніби відчуття реальності то покидало мене, то поверталося назад. Я пам’ятаю його бездоганні пальці, акуратно зчеплені на столі. Коли відчуття реальності відступало, його пальці здавалися тонким витвором мистецтва.
- В избранное
Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.
Оставить комментарий- Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
- Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
- Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор