Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— Послухайте, але ж Скеберс міг побитися з іншими пацюками або іще щось!.. Він жив у нашій родині хтозна–скільки…

— А точніше, дванадцять років, — додав Люпин. — Тебе ніколи не дивувало таке його довголіття?

— Ми… ми добре його доглядали! — сказав Рон. — Але останнім часом він щось дуже змарнів, чи не так? — поцікавився Люпин. — Гадаю, він почав худнути, відколи довідався, що Сіріус вирвався на волю…

— Він боявся того схибленого кота! — Рон кивнув на Криволапика, що й далі муркотів на ліжку.

«Але ж це не так, — подумав раптом Гаррі. — Скеберс виглядав хворим ще до зустрічі з Криволапиком. Відколи Рон повернувся з Єгипту, а Блек утік з тюрми».

— Цей кіт зовсім не схиблений, — простягти кістляву руку, Блек погладив пухнасту голову Криволапика. — Він найрозумніший з усіх мені відомих котів. Він миттю відчув, що за щуряка той Пітер. І відразу розкусив, що я не справжній пес. Минув якийсь час, поки він почав мені довіряти. Зрештою, я втовкмачив йому, кого шукаю, і він мені допомагав…

— Тобто? — збентежилася Герміона.

— Він намагався впіймати мені Пітера, але не зумів… Тоді він викрав паролі ґрифіндорської вежі і передав їх мені… Я зрозумів, що він узяв їх з тумбочки в якогось хлопця…

Гаррін мозок відмовлявся сприймати такі нісенітниці. Це ж цілковитий абсурд… та все ж…

— Але Пітер пронюхав, що діється, і втік… Криволапик — ви, здається, так його називаєте? — розповів мені, що Пітер залишив на простирадлах кров… Мабуть, укусив сам себе… Що ж, одного разу йому вже вдалося зімітувати власну смерть…

Ці слова ніби пробудили Гаррі.

— Але ж чому він прикинувся мертвим? — розлючено запитав він. — Бо знав, що ви його вб’єте, як убили моїх батьків!

— Ні, — заперечив Люпин. — Гаррі…

— А тепер ви прийшли, щоб його добити!

— Це правда, — погодився Блек, лиховісно зиркнувши на Скеберса.

— Дарма я завадив Снейпові схопити вас! — крикнув Гаррі.

— Гаррі, — поспіхом втрутився Люпин, — невже ти не бачиш? Увесь цей час ми вважали, що Сіріус зрадив твоїх батьків, а Пітер його вистежив… Насправді ж, усе було навпаки: Пітер зрадив твоїх маму й тата… а Сіріус вистежив Пітера…

— ЦЕ НЕПРАВДА! — закричав Гаррі. — ВІН БУВ ЇХНІМ ТАЙНОХОРОНЦЕМ! ВІН САМ, ЩЕ ДО ВАШОШОГО ПРИХОДУ, СКАЗАВ, ЩО ЦЕ ВІН ЇХ УБИВ!

Гаррі показав на Блека, котрий повільно похитав головою. Його запалі очі раптом засвітилися.

— Гаррі… я все одно що їх убив, — прохрипів він. — В останню мить я переконав Лілі та Джеймса змінити свій вибір, зробити своїм тайнохоронцем Пітера… Це моя вина, я знаю… тієї ночі, коли вони померли, я вирішив перевірити, що з Пітером, чи він і далі в безпеці. Я прибув до його схованки, а він зник. І ні сліду боротьби. Це мене здивувало. Я запідозрив щось не те і відразу помчав до твоїх батьків. А коли побачив зруйнований будинок і їхні тіла, то зрозумів: це все вина Пітера. А також і моя…

Його голос затремтів. Він відвернувся.

— Годі вже з цим, — сказав Люпин, і в його голосі пролунали суворі нотки, яких Гаррі ніколи від нього не чув. — Існує лише один спосіб з’ясувати, що сталося насправді. Роне, дай мені пацюка.

— А що ви з ним зробите? — з недовірою запитав Рон.

— Примушу його з’явитися тут перед нами, — відповів Люпин. — Якщо він справді пацюк, йому нічого не загрожує.

Рон завагався, але Скеберса віддав. Скеберс несамовито пищав, звивався й вивертався, вирячивши свої маленькі чорні оченята.

— Готовий, Сіріусе? — запитав Люпин.

Блек узяв з ліжка Снейпову чарівну паличку і підійшов до Люпина, в руках у якого борсався пацюк. Його вологі очі раптом запалали.

— Разом? — тихо запитав Блек.

— Авжеж, — однією рукою Люпин міцно стискав Скеберса, а другою — чарівну паличку. — На рахунок «три». Раз… два… ТРИ!

З обох чарівних паличок вистрілило сліпуче блакитно–біле світло. На якусь мить Скеберс завис у повітрі, а його маленьке чорне тіло несамовито закружляло… Рон закричав… пацюк бухнувся на підлогу. Ще один сліпучий спалах, а тоді…

Вони немовби спостерігали за ростом дерева на пришвидшеній кіноплівці. Просто з землі виросла голова, з’явилися кінцівки, і ось уже на тому місці, де щойно був Скеберс, стояв зіщулений від страху чоловічок, що заламував собі руки. Криволапик на ліжку сичав і бризкав слиною, а шерсть на його спині настовбурчилася.

Чоловічок був низенький, лиш трохи вищий за Гаррі й Герміону. Його ріденьке безбарвне волосся було розкуйовджене, а маківка світила лисиною. Він мав пожмаканий вигляд товстуна, що раптово схуд. Його шкіра була брудна, як Скеберсова шерсть, і взагалі, щось щуряче проглядало в його загостреному носі й маленьких вологих очицях. Уривчасто дихаючи, він обвів усіх поглядом і зиркнув на двері.