Гаррі Поттер і в’язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ні, не сказав би, якщо він думав, що я шпигун, — відповів Люпин. — Допускаю, Сіріусе, що ти саме так і вважав, і тому нічого мені не сповістив, — кинув він мимохіть, не дивлячись на Петіґру.

— Пробач мені, Ремусе, — зітхнув Блек.

— Нічого, Гультяю, старий друже, — сказав Люпин, закочуючи рукави. — Пробач і ти, що я вважав тебе шпигуном.

— Нема за що, — тінь усмішки промайнула його виснаженим лицем і він також почав підкочувати рукави. — Уб’ємо його разом?

— Гадаю, що так, — похмуро підтвердив Люпин.

— Ви не станете… ви не можете… — мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.

— Роне… хіба ж я не був тобі добрим приятелем… твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити… Ти ж на моєму боці, правда?

Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.

— І ти ще спав у моєму ліжку! — скривився він.

— Мій добрий хлопчику.. ласкавий володарю… — плазував перед Роном Петіґру — ти ж їм не дозволиш… я був твоїм пацючком… доброю тваринкою…

— Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! — хрипко вимовив Блек.

Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.

Петіґру розвернувся на колінах, підповз до Герміони й ухопився за краєчок її мантії.

— Мила дівчинко… розумнице… ти… ти не дозволиш їм… порятуй мене…

Герміона висмикнула мантію з його чіпких пальців і ошелешено позадкувала до стіни.

Петіґру тіпало мов у пропасниці, він повільно повернув голову до Гаррі.

— Гаррі… Гаррі… ти страшенно схожий на свого батька… як дві краплі води…

— ЯК ТИ СМІЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ГАРРІ? — заревів Блек. — ЯК СМІЄШ ДИВИТИСЯ ЙОМУ В ОЧІ? ЯК СМІЄШ ГОВОРИТИ ПЕРЕД НИМ ПРО ДЖЕЙМСА?

— Гаррі, — прошепотів Петіґру, колінкуючи до нього і простягаючи руки, — Гаррі, Джеймс не став би мене вбивати… Він зрозумів би, Гаррі… він би мене пощадив…

Блек з Люпином схопили Петіґру за плечі й повалили горілиць на підлогу Він, лежачи, дивився на них і трусився з жаху.

— Ти продав Лілі і Джеймса Волдемортові! — Блека так само били дрижаки. — Чи ти це заперечуєш?

Петіґру заридав. Це було нестерпне видовище — він скидався на лисіючого малюка–переростка, що зіщулився на підлозі.

— Сіріусе, Сіріусе, а що ж я міг зробити? Темний Лорд… ти собі не уявляєш… у нього така неймовірна зброя… Я злякався, Сіріусе, я ж ніколи не був таким сміливцем, як ти, Ремус чи Джеймс. Я ніколи не думав, що так станеться… Мене змусив Той–Кого–Не–Можна–Називати…

— НЕ БРЕШИ! — заволав Блек. — ТИ СТАВ ЙОГО ШПИГУНОМ ЩЕ ЗА РІК ДО ЗАГИБЕЛІ ДЖЕЙМСА ТА ДІЛІ! ТИ БУВ ЙОГО ІНФОРМАТОРОМ!

— Він… він скрізь перемагав! — видихнув Петіґру. — І щ–що б я врятував, якби йому не піддався?

— Авжеж. Що б ти врятував, опираючись найлихішому чаклунові всіх часів? — розлючено перепитав Блек. — Хіба що кілька невинних життів, Пітере!

— Ти не розумієш! — простогнав Петіґру. — Він би мене вбив, Сіріусе!

— ТО ТРЕБА БУЛО ВМЕРТИ! — заревів Блек. — ВМЕРТИ, А НЕ ЗРАДЖУВАТИ ДРУЗІВ! МИ ВСІ ТАК БИ Й ВЧИНИЛИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ!

Блек з Люпином стояли пліч–о–пліч, піднявши чарівні палички.

— Ти мусив здогадатися, — тихо мовив Люпин. — Якщо тебе не вбив Волдеморт, то це зробимо ми. Прощавай, Пітере.

Герміона затулила обличчя і відвернулася до стіни.

— НІ! — закричав Гаррі. Він кинувся вперед і став між Петіґру і чарівними паличками. — Не треба його вбивати, — сказав він задихано. — Не можна.

Блек і Люпин були приголомшені.

— Гаррі, через цього покидька ти залишився без батьків, — прохрипів Блек. — Цей ниций кавалок лайна і пальцем не ворухнув би, якби ти вмирав. Ти ж його чув. Для нього його власна смердюча шкура важить більше за всю твою родину.

— Я знаю, — важко дихаючи, сказав Гаррі. — Ми відведемо його в замок і віддамо дементорам. Нехай кинуть його в Азкабан… але не вбивайте його.

— Гаррі! — видихнув Петіґру і обхопив його коліна. — Ти… дякую тобі… я цього не заслужив… дякую…

— Геть від мене! — з відразою відштовхнув його Гаррі. — Я роблю це не заради тебе. Я роблю це тому, що мій тато не хотів би, щоб двоє його найкращих друзів стали вбивцями… через такого, як ти.

Ніхто не поворухнувся і не вимовив жодного слова. Чулося лише як Петіґру зі свистом видихав повітря, хапаючись за груди. Блек з Люпином перезирнулися і водночас опустили палички.

— Ти єдиний маєш право вирішувати, Гаррі, — сказав Блек. — Але подумай… добре подумай, що він наробив…