Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— Волдеморт тебе наздогнав? — різко перепитав Люпин. — І що сталося? Як ти врятувався?

Гаррі стисло розповів, як смертежери, що за ним гналися, якимось чином розпізнали в ньому справжнього Гаррі, як вони припинили гонитву, а тоді, мабуть, викликали Волде—морта, і той з'явився буквально за мить перед тим, як вони з Геґрідом досягли рятівного прихистку в батьків Тонкс.

— Вони тебе впізнали? Але як? Що ти зробив?

— Я… — Гаррі намагався згадати. Уся ця подорож зливалася в суцільну смугу паніки й розгубленості. — Я побачив Стена Шанпайка… знаєте, того хлопця, що працював кондуктором на "Лицарському автобусі"? І я спробував його роззброїти, замість… бо він же не усвідомлював, що робить. Його ж, мабуть, імперіуснули?

Люпин мав ошелешений вигляд.

— Гаррі, та про яке ти роззброєння говориш! Вони тебе хотіли впіймати і вбити! Принаймні приголомшуй їх, якщо не готовий убивати!

— Ми ж були на висоті кількасот метрів! Стен був сам не свій, а якби я його приголомшив і він би зірвався вниз, то відразу б загинув, не треба було б і "Авади кедаври" Два роки тому "Експєліармус" урятував мене від Волдеморта, — виклично додав Гаррі. Люпин йому нагадав глузливого гафелпафця Захаріаса Сміта, котрий висміював Гаррі за намагання навчити роззброюванню Дамблдорову армію.

— Так, Гаррі, — ледве стримуючись, прохрипів Люпин, — і це сталося на очах у смертежерів! Ти вже мені вибач, але в мить, коли тобі загрожувала нагла смерть, це був, м'яко кажучи, незвичний хід. А повторювати його сьогодні на очах у смертежерів, які були присутні під час того першого випадку або про нього чули — це було просто самогубство!

— То я що, мав убити Стена Шанпайка? —сердито вигукнув Гаррі.

— Звичайно, ні, — заперечив Люпин, — але смертежери… чесно кажучи, і всі інші… сподівалися, що ти у відповідь нападеш. "Експєліармус" —корисне закляття, Гаррі, проте смертежери вважають, що ти тільки ним і користуєшся, і я вимагаю, щоб так більше не було!

Після Люпинових слів Гаррі почувався ідіотом, однак у душі в нього ще жевріла жаринка непокори.

— Я не вбиватиму людей тільки тому, що вони перейшли мені дорогу, — сказав Гаррі. — Це Волдемортів стиль.

Люпин не встиг нічого відповісти: Геґрід нарешті протиснувся в двері, пошкандибав до стільця й сів. Стілець одразу розламався.

Не звертаючи уваги на Геґрідові нарікання й вибачення, Гаррі знову звернувся до Люпина:

— А з Джорджем усе буде гаразд?

Від цього запитання Люпинове роздратування ніби випарувалось.

— Гадаю, що так, хоч вухо вже не відновити, бо його відірвало закляттям…

Знадвору долинув якийсь шум. Люпин кинувся до дверей. Гаррі перестрибнув через Геґрідові ноги й вибіг надвір.

Там, на подвір'ї, з'явилися дві постаті, і Гаррі, підбігаючи до них, побачив, що це Герміона, яка поверталася до свого нормального вигляду, та Кінґслі. Обоє трималися за зігнутий вішак для одягу. Герміона кинулася Гаррі в обійми, а от Кінґслі не виявив ані найменшої радості від зустрічі. Гаррі побачив з—за Герміониного плеча, як він підняв чарівну паличку й націлився Люпинові в груди.

— Які останні слова сказав нам Албус Дамблдор?

— "Гаррі — наша найбільша надія. Довіртеся йому", — спокійно відповів Люпин.

Кінґслі націлив паличку на Гаррі, однак Люпин сказав:

— Це він, я вже перевірив!

— Добре, добре! — буркнув Кінґслі, ховаючи чарівну паличку під плащ. —Але хтось же нас зрадив! Вони знали, що це буде сьогодні!

— Схоже, що так, — погодився Люпин, — але вони, здається, не чекали, що Поттерів буде семеро.

— Невелика радість! — сердито зауважив Кінґслі. — Хто ще повернувся?

— Тільки Гаррі, Геґрід та ми з Джорджем. Герміона затулила руками рота, щоб ніхто не чув, як вона застогнала.

— Що було з тобою? — запитав у Кінґслі Люпин.

— П'ятеро гналися, двох поранив, одного, можливо, вбив, — скоромовкою протарабанив Кінґслі, — і ще ми бачили Відомо—Кого, він долучився до погоні напівдорозі, але досить швидко зник. Ремусе, він уміє…

— Літати, — договорив за нього Гаррі. — Я теж його бачив, він гнався за нами з Геґрідом.

— Тепер ясно, чому він зник… погнався за тобою! — вигукнув Кінґслі. — А я не зрозумів, чого це він пропав. А Що його змусило обрати іншу жертву?

— Гаррі занадто чемно повівся зі Стеном Шанпайком, — пояснив Люпин.

— Зі Стеном? — перепитала Герміона. — Я думала, він у Азкабані.

Кінґслі невесело гмикнув.