Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин

— Дякую, — сказав Гаррі і простяг до неї пальця, готовий до відльоту. —Хвилиночку, — роззирнувся Геґрід. — Гаррі, а де Гедвіґа?

— Вона… в неї влучили, — відповів Гаррі. Він раптом по—справжньому це усвідомив; він засоромився

сліз, що набігли на очі. Сова була його другом, його єдиним зв'язком з магічним світом, коли він змушений був вертатися до Дурслів. Геґрід простяг величезну руку й боляче поплескав його по плечах.

— Нічо, — сказав грубувато. — Нічо. Вона си жила довго й файно…

— Геґріде! — попередив Тед Тонкс, бо щітка для волосся спалахнула яскраво—синьо, і Геґрід ледве встиг покласти на неї пальця. Щось смикнуло Гаррі в районі пупа, немовби він упіймався на невидимий гачок, і потягло в порожнечу, де він шалено закрутився, відлітаючи разом з Геґрідом від містера Тонкса, не відпускаючи пальця від летиключа. За кілька секунд його ноги гупнули з розмаху об тверду землю і він упав на руки й коліна на подвір'ї "Барлогу". Почув якісь крики. Відкинув згаслу щітку, підвівся, похитуючись, і побачив місіс Візлі та Джіні, що вибігали сходами із задніх дверей. Геґрід, що теж гепнувся, приземляючись, тяжко зводився на ноги.

— Гаррі? Ти справжній Гаррі? Що сталося? Де всі інші? — лементувала місіс Візлі.

— Як де? Невже ще ніхто не повернувся? — важко дихав Гаррі. Відповідь читалася на зблідлому обличчімсіс Візлі.

— Смертежери вже чекали, — пояснив Гаррі. — Нас оточили відразу, як ми злетіли… вони знали, що це мало бути цієї ночі… не знаю, що сталося з іншими. Нас переслідувало четверо, ми все робили, щоб утекти, а тоді нас догнав Волдеморт…

Він чув у своєму голосі нотки самовиправдання, ніби благав її зрозуміти, чому він не знав, що сталося з її синами, але…

— Слава Богу, що з тобою все добре, — зітхнула вона, пригортаючи Гаррі, хоч він відчував, що на це не заслуговує.

— Часом не маєш якогось бренді, Молі? — тремтячим голосом запитав Геґрід. — Щоб поправити здоровля.

Вона могла б вичаклувати плящину, проте кинулася в дім, і Гаррі зрозумів, чому — місіс Візлі не хотіла, щоб у цю мить бачили її лице. Він обернувся до Джіні, і та відразу задовольнила його невисловлене благання отримати хоч якусь інформацію.

— Рон і Тонкс мали повертатися перші, але спізнилися до свого летиключа, і він прилетів без них, — показала вона на іржаву бляшанку з—під олії, що лежала на землі неподалік. — А цей, — тицьнула вона пальцем у старовинні парусинові туфлі, — мав повернутися з татом і Фредом, вони мали при летіти другі. Ви з Геґрідом мали бути треті, а Джордж і Люпин, якщо встигнуть, — зиркнула вона на годинник, — прибудуть з хвилини на хвилину.

Знову з'явилася місіс Візлі з пляшкою бренді і вручила її Геґрідові. Той розкрутив кришечку й видудлив бренді одним духом.

— Мамо! — крикнула Джіні, показуючи на місце за кілька кроків.

Темряву осяяло синє світло, що дедалі яскравішало, а тоді з'явилися Люпин і Джордж. Якийсь час вони ще крутилися, а тоді попадали. Гаррі миттю збагнув — сталося щось погане. Люпин підтримував непритомного закривавленого Джорджа.

Гаррі підбіг до них і підхопив Джорджа попід ноги. Удвох з Люпином вони понесли Джорджа в будинок, через кухню занесли до вітальні й поклали на диванчик. Коли лампа освітила Джорджеву голову, Джіні зойкнула, а Гаррі відчув, як у грудях щось обірвалося: у Джорджа не було одного вуха. Іолову й шию збоку заливала яскрава червона кров.

Не встигла місіс Візлі нахилитися над сином, як Люпин Уже схопив Гаррі за руку й доволі безцеремонно поволік назад у кухню, де Геґрід усе ще намагався протиснути в двері своє масивне тіло.

— Йой! — обурився Геґрід. —Ану пусти! Відпусти Гаррі! Люпин його проігнорував.

— Яке створіння сиділо в кутку, коли Гаррі Поттер уперше зайшов у мій кабінет у Гоґвортсі? — запитав він, легенько струснувши Гаррі. — Відповідай!

— Е—е… здається, ґринділ в акваріумі?

Люпин відпустив Гаррі й притулився спиною до серванта.

— Шо то всьо має значити?! — заревів Геґрід.

— Вибач, Гаррі, але я мусив перевірити, — стисло пояснив Люпин. — Нас зрадили. Волдеморт знав, що тебе забиратимуть сьогодні, а сказати йому про це могли тільки ті, хто безпосередньо розробляв план. Ти міг виявитися самозванцем.

— А чо ти тоді й мене не перевіриш? —засопів Геґрід, що й досі не міг протиснутися в двері.

— Ти напіввелетень, — пояснив Люпин, дивлячись на Геґріда. — Багатозільна настійка діє тільки на людей.

— Жоден член Ордену не сказав би Волдемортові, що ми вирушаємо сьогодні, — заперечив Гаррі, бо ця думка була жахлива, він не вірив, що хтось на таке здатний. — Волдеморт аж наприкінці мене наздогнав, спочатку він не знав, котрий справжній я. Якби він був посвячений у наш план, то з самого початку знав би, що я буду з Геґрідом.