Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

— Так, година давно минула, — сказав Арагорн. — Ранок вже скінчився. Давайте покличемо його!

Але в цю мить з лісу з’явився Боромир. Він мовчки наблизився до своїх товаришів. Обличчя його було похмуре та печальне. Він зупинився, немов перелічив тих, хто сидів у колі, а потім і сам сів осторонь, втупивши очі у землю.

— Де ти був, Боромире? — спитав Арагорн. — Фродо бачив?

Боромир відповів не одразу, неохоче:

— І так, і ні. Так, тому що знайшов його нагорі, далеко звідси, і розмовляв з ним. Я наполягав, щоб він йшов не на схід, а до Мінас–Тіріту, і занадто погарячкував. Тоді він… він зник. Зовсім як у казках. Мабуть, надів Перстень. Я не зумів відшукати його. Я думав, що він повернувся сюди!

— Це все, що ти можеш сказати? — Арагорн суворо, жорстко поглянув на Боромира.

— Так. Зараз я нічого більше не скажу.

— Кепська справа! — вигукнув Сем і скочив на рівні ноги. — Що такого лихого мав натворити чоловік, щоб пан Фродо відважився дістати Перстень? Він мусив не чіпати його, а якщо вже надів, то тільки сили небесні знають, що могло скоїтись!

— Припустимо, він захотів уникнути небажаної зустрічі, — здогадався Меррі, — за прикладом Більбо. Але тоді він не залишив би Перстень на пальці, відразу зняв би, як тільки чужі пройдуть!

— Та куди ж він подівся? — крикнув Пін. — Де він? Його вже бозна–скільки часу нема!

— Чи давно ти залишив Фродо, Боромире? — спитав Арагорн.

— Десь близько півгодини тому. А може, й годину. Я потім ще трохи походив. Я не знаю! Нічого не знаю! — Боромир обхопив голову руками й зігнувся, немов від нестерпного болю.

— Він зник годину тому? — збентежився Сем. — Тоді треба негайно йти шукати його. Ходімо!

— Постривай! — стримав його Арагорн. — Ми мусимо розділитись по двоє та домовитись… Егей, стійте! Заждіть!

Але його ніхто не почув. Сем перший метнувся до лісу. Меррі та Пін помчали за ним і вже зникли за деревами понад берегом, пронизливо, по–гобітанськи, лементуючи: «Фродо! Фродо!» Леголас і Гімлі побігли теж. Здавалося, весь загін несподівано збожеволів.

— Розбіжаться на всі боки й загубляться! — застогнав Арагорн. — Боромире! Не знаю, у чому ти завинив, але тепер можеш допомогти. Йди за молодшими гобітами, і якщо вже Фродо не знайдеться, хоч їх збережи! А якщо все ж таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, повертайся сюди. Я прийду незабаром!

Арагорн побіг за Семом. Він наздогнав його у горобиновому гаю. Сем біг щодуху угору, волаючи: «Фродо–о–о!»

— Ходімо зі мною, Семе! — покликав він. — Не можна ходити поодинці. Лихо близько. Я це відчуваю. Мені треба піднятись на гору, на верхівку Амон–Хину, роздивитися. Поглянь, Фродо проходив тут. Я так і сподівався. Йди за мною та пильнуй!

Він побіг стежкою угору. Сем намагався не відставати, але не міг зрівнятись зі Слідопитом і невдовзі відстав. Майже відразу ж Арагорн зник з його очей. Сем зупинився, відсапуючись, і раптом стукнув себе долонею по лобі:

— Егей, Семе Гемджи! Коли ноги короткі, то головою працюй! Помізкуємо: Боромир не бреше, не в його це звичаї, але й не все каже… Щось жахливо налякало пана Фродо. І він сильно накрутив себе і нарешті вирішив іти… куди? На схід. Невже ж без Сема? Так, навіть без Сема. Ох, важко! Кепська справа… — Сем витер очі, щоб сльози не заважали. — Цить, Гемджи! Міркуй як слід! Не вміє він перелітати через річки та стрибати з водоспадів. Обладунку в нього нема ніякого. Значить, йому доведеться повернутись до причалу. Значить, до причалу я й мушу бігти! Лечу стрілою! Агов, Семе, давай!

І Сем полетів, мов вихор, униз по стежці. Він впав, розбив коліна, але відразу скочив та побіг далі. Нарешті він прожогом влетів на Причальний луг, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. Позаду, у лісі, лунали якісь вигуки, але Сем не звернув на них уваги. На мить він завмер, розкривши рота: один з човнів сповзав униз з берега — сам по собі.

З гучним лементом Сем пострибав униз. Човен зісковзнув у воду і плавно загойдався на хвилі.

— Я йду, пане! Йду! — крикнув Сем і метнувся з берега, намагаючись схопитися за борт.

Він схибив лише на один–два фути — і шубовснувся, з криком та плюскотом, носом униз, у глибоку швидку воду. Він відразу пішов на дно, і ріка зімкнулась над його кучерявою головою.

Зойк, сповнений жаху, пролунав у пустому човні. Піднялось весло, човен завернув. Фродо ледве встиг схопити Сема за волосся, коли він виплив на поверхню, відчайдушно борсаючись та пускаючи з рота бульбашки, вирячив перелякані карі очі.