Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

— Але деж мені здобути належної хоробрості? — зітхнув Фродо. — Це мені найпотрібніше.

— Хоробрість часто пробуждується зовсім несподівано, — сказав Гілдор. — Бережи надію! А тепер лягай спати. Вранці ми підемо далі, але сповістимо усіх наших родичів, що теж мандрують, — вони будуть знати про вас та триматися напоготові. Нарікаю тобі ім’я Друг Ельфів; і хай зорі осяють кінець твого шляху! Випадкові зустрічі рідко приносять нам таке задоволення, як сьогодні, бо приємно чути Стародавню Мову з вуст інших мандрівників цього світу!

Гілдор більше нічого не сказав, і сон відразу здолав Фродо. «Тепер я можу спати», — сказав він, і ельф провів його до того куточка, де вже спав Пін. Фродо впав на трав’яну постіль і відразу поринув у міцний сон. І ніякі сновиддя не бентежили його.

Розділ 4

НАВПРОСТЕЦЬ ПО ГРИБИ

Вранці Фродо прокинувся повен свіжих сил. Він лежав під пологом спадаючого гілля, на постелі з папороті та м’якої, духмяної трави. На гіллі тріпотіло ще зовсім зелене листя, крізь нього світило сонце. Фродо скочив на ноги і вийшов на галявину.

Сем сидів на травиці біля узлісся. Пін, підвівши голову, дивився на небо, щоб визначити погоду. Ельфи зникли.

— Вони залишили нам і овочів, і напоїв, і хліба, — сказав Пін. — Сідай їсти. Хліб аж ніяк не гірший від того, яким уночі пригощали. Я не хотів тобі нічого залишати, але Сем мене розраяв.

Фродо присів поряд із Семом і заходився їсти. Пін спитав:

— Які в нас плани на сьогодні?

— Йти до Брендітропу якнайшвидше, — відповів Фродо й зосередився на сніданку.

— Гадаєш, ті Вершники ще з’являться? — безтурботно спитав Пін.

При світлі ранку він згоден був зустрітися з цілим полком Вершників.

— Так, це ймовірно, — невдоволено сказав Фродо (навіщо згадувати про таке?). — Та я сподіваюся переправитися так, щоб вони нас не побачили.

— Гілдор тобі щось розповів?

— Та нічого такого, лиш натяки й недомовки, — ухильно відповів Фродо.

— А про те, як він винюхує, спитав?

— Ми того не торкалися, — сказав Фродо з повним ротом.

— А даремно! Мені це здається дуже важливим.

— У такому разі можеш бути певним, що Гілдор відмовився б хоч щось роз’яснити, — сердито відрізав Фродо. — А тепер дай мені хоч хвилинку спокою! Я не бажаю відповідати на зливу запитань під час їжі. Мені треба поміркувати!

— Високе небо! — вигукнув Пін. — Міркувати під час сніданку?

Він відійшов подалі і сів. «Ясний ранок, — подумав Фродо. — Зрадливо ясний…» Він не забув того жаху, який пережив увечері, й довго розмірковував над тим, що казав Гілдор, аж поки до нього не долинув веселий гомін: Пін бігав по зеленій траві, співаючи на весь голос.

«Ні, це неможливо, — подумав він. — Одна річ запросити молодших на прогулянку по Краю, де нема ані голоду, ані справжньої втоми — адже у будь–якому куточку знайдеться їжа й притулок. А зовсім інша — тягнути їх за собою у вигнання, дарма що вони самі пішли… Спадщину залишено мені одному. Навіть Сема, мабуть, не варто було брати». Тут він поглянув на Сема і виявив, що той уважно стежить за ним.

— Гей, Семе, що тепер? — сказав він. — Я покину Край дуже скоро, може, навіть на день не затримаюся у Струмковій Ярузі.

— Як буде, пане, так і буде!

— Отже, ти, як і раніш, хочеш іти зі мною?

— Аякже!

— Це буде дуже небезпечно. Це вже зараз небезпечно. Майже певно, що повернутися нам не судилося.

— Ну, пане, якщо ви не повернетесь, то й я, звісно, не повернусь. Вони мені кажуть: «Не залишай його!» А я їм: «Залишити його? Дзуськи! Та я з ним піду хоч до Місяця! А якщо хтось з цих, на чорних конях, спробує йому перешкодити, буде мати справу з Гемджи», — кажу. Тоді вони засміялися…

— Та хто «вони»? Про що ти патякаєш?

— Ельфи, пане! Ми з ними трохи поговорили цієї ночі. Вони, здається, знали, що ви йдете назовсім, то я не став заперечувати. Пречудний народ, пане! Найчудовіший!

— Авжеж! — згодився Фродо. — Тепер ти з ними знайомий. То як вони тобі сподобалися?

— Як би вам пояснити… Та взагалі, неважливо, що я про них думаю. Вони стоять якось вище над усі мої міркування… або осторонь, — зовсім не такі, як я уявляв: стародавні та юні, веселі та сумні, все разом…

Фродо здивовано глянув на Сема, мимо волі намагаючись віднайти якусь зовнішню ознаку зміни — адже такого не міг сказати Сем Гемджи, якого він, здавалося, так добре знав. Сем вже не такий, яким був донедавна, але зовні залишився незмінним — тільки незвичайно задумливим.