Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

— Ласкаво просимо у будь–який час, — сказав Чудернак. — Але я маю пропозицію.

Вже вечір, час вечеряти — адже ми лягаємо відразу після заходу сонця. Якщо сядете з нами до столу, нам буде дуже приємно!

— Так само й нам, — відказав Фродо. — Але боюся, що ми не можемо собі цього дозволити. Навіть якщо негайно підемо, то вряд чи засвітла встигнемо до Переправи.

— Та стривайте, дайте ж мені сказати! Я саме намагався запропонувати: по вечері я запряжу своїх коників і відвезу вас усіх до Переправи. Це збереже вас від зайвої втоми, а можливо, й від чогось гіршого.

Фродо подякував і згодився, на велику втіху Піна й Сема. Сонце закотилося за пагорби, й надворі вже сутеніло. До кухні увійшли двоє синів та три дочки Чудернака, накрили стіл до вечері. Зібралися гобіти–робітники з ферми, розвели вогонь у печі, запалили свічки. Господиня, тітонька Чудернак, снувала туди–сюди, й незабаром за стіл сіло чотирнадцятьдцців, а було там досхочу пива, та величезне блюдо грибів з шинкою, та чимало всілякої пожив–ної сільської їжі. Собаки лежали біля вогнища і хрумтіли кістками, що для них вийняли з юшки.

Коли все під’їли, фермер із синами вийшли на двір. При світлі ліхтаря вони викотили фургон і почали запрягати коників. Було вже поночі, коли гості вийшли з господи. Вони поклали свої торби до фургона, потім залізли туди й самі; фермер сів на передок і підхльоснув двох кремезних поні. Дружина його стояла у смузі світла, що падало з прочинених дверей.

— Обережніше там, старий! — сказала вона. — Не сперечайся з чужинцями та повертайся швидше!

— Та вже як–небудь! — відповів Чудернак і виїхав за ворота.

Було тихо, навіть вітер заснув, ніч стояла безмовна й прохолодна.

Їхали без вогнів, а тому не поспішали. Через пару миль путівець злився з брукованим шляхом, прокладеним по високому насипу. Подолавши глибокий рівчак та укіс, Чудернак зліз, подивився на всі боки, на північ і на південь, але нічого не побачив. Ніщо не порушувало тиші. Над рівчаками підіймалися смуги туману і розповзалися над полями.

— Невдовзі туман усе затягне, — сказав Чудернак, — але я ліхтар запалювати не буду, поки не поверну на зворотну путь. Якщо хтось на шляху з’явиться, ми ще здаля почуємо.

Від повороту на гостинець до Переправи було десь миль п’ять. Гобіти загорнулись у ковдри, але не) спали, а напружено прислухалися, хоч не чули нічого, крім скрипу коліс та повільного цокотіння копит поні. Фродо здавалося, що фургон повзе повільніше за слимака. Пін клював носом, але Сем вперто витріщав очі у туман, що дедалі густішав.

Нарешті з темряви праворуч виринули два високі білі стовбури, що позначали поворот до Переправи. Чудернак притримав поні, й фургон зі скрипінням зупинився. Гобіти були вилізли, але тут попереду на дорозі залунав, наближаючись, той звук, якого вони так побоювалися, — дрібне тупотіння.

Фермер зіскочив на землю і завмер, притримуючи голови поні. Трик–трак, трик–трак — звук гучно лунав у густому тумані.

— Вам варто сховатися, пане, — занепокоївся Сем. — Залізьте поглибте та вкрийтеся ковдрами, а ми вже завернемо голоблі тому вершникові!

Він виліз з фургона і приєднався до фермера. Тепер, щоб дістатися до фургона, Чорному Вершнику довелося б стоптати молодшого Гемджи.

Трик–трак, трик–трак, — вершник був зовсім близько.

— Гей, хто там? — гукнув Чудернак.

Тупотіння різко увірвалося. У пітьмі вималювалася темна безформна постать.

— Гей, хто там! — знову гукнув фермер, віддав віжки Сему і зробив крок уперед. — Стій, де стоїш! Чого вам треба, куди несетесь?

— Мені потрібен пан Торбинс. Чи ви його не зустрічали?

Ті слова пролунали глухо, але не впізнати голос Меррі Брендібока було важко. А він зірвав хустку, що прикривала ліхтарик, і висвітлив здивоване обличчя Чудернака.

— Паничу Меррі! — вигукнув фермер.

— Він самий. А за кого ви мене мали? — поцікавився Меррї.

Він сидів верхи на поні, загорнутий ледь не по самі очі товстим шарфом, щоб захиститися від туману. Освітлена постать його відразу скоротилася до звичайного розміру. Фродо вискочив з фургона йому назустріч.

— Ось і ти нарешті! — зрадів Меррі. — Бо я вже занепокоївся, чи з’явишся ти взагалі сьогодні, та тут ще й туман. Тоді я вирішив переправитися та прогулятися до Засіки — перевірити, чи ти бува не звалився у яке–небудь провалля. Але щоб мені повилазило, якщо я розумію, Звідки ви узялися. Де ви їх знайшли, дядечку Чудернак, — у своєму качиному ставку?