Мертва зона - Кинг Стивен

— Дайте мені ваш гаман, — мовив він.

— Мій… гаман? — Вейзак і Браун розгублено перезирнулись.

— Там лежить фотографія вашої матері, мені треба глянути на неї, — сказав Джонні. — Будь ласка.

— Як ви про це дізналися?

— Будь ласка!

Вейзак подивився йому в обличчя, а тоді повільно засунув руку під халат і видобув старий гаман, розбухлий і безформний.

— Звідки ви знаєте, що я ношу при собі материне фото? Її давно немає на світі, вона померла, коли нацисти окупували Варшаву.

Джонні вихопив у нього з руки гамана. Вейзак і Браун приголомшено дивились на нього. А Джонні розкрив гаман і, не спиняючись на прозорих кишеньках для фотографій, заглибився всередину; його пальці квапливо перебирали старі візитні картки, оплачені рахунки, погашений банковий чек, давнє запрошення на якісь політичні збори. Нарешті він витяг невеличку аматорську фотографію, запресовану в пластик. На знімку була молода жінка з простим обличчям, забраними під хустку косами і осяйною юною усмішкою. Вона тримала за руку малого хлопчика. Поруч стояв чоловік у польській військовій формі.

Джонні затис фотографію між долонями й заплющив очі. Якусь хвилю було темно, але потім із темряви вихопився фургон… ні, не фургон, а катафалк. Запряжений кіньми катафалк. Ліхтарі були обгорнуті чорним крепом. Ну певно, що катафалк, — вони ж бо…

(гинули сотнями, та ні, тисячами, безсилі перед бронею, вермахтом, кавалерія дев’ятнадцятого століття проти танків і кулеметів; вибухи, крик, конаючі солдати, кінь з вивернутими тельбухами й дико викоченими білками очей, а за ним перекинута гармата; і все ж таки вони посуваються, посувається й Вейзак, стоячи в стременах, і його шабля високо занесена під заливним дощем осені 1939 року; за ним тягнуться його солдати, грузнучи в болоті; гармата ворожого танка ловить його, засікає, бере в приціл, стріляє, і раптом нижня половина його тіла зникає, шабля вилітає з руки; а дорога веде на Варшаву, і нацистський вовк розгулює по Європі)

— Слухайте, треба це припинити, — сказав Браун. Голос його був далекий і стривожений. — Ви надто збуджуєтеся, Джонні.

Голоси долинали ген здалеку, через довгий коридор часу.

— Він увігнав себе в якийсь транс, — мовив Вейзак.

Як тут жарко. Він геть спітнів. Геть спітнів, бо…

(місто у вогні, тисячі людей тікають з нього; брукованою вулицею, ревучи й вихляючи з боку в бік, іде ваговоз, у кузові повно німецьких солдатів у схожих на вугільні відерця касках, вони махають руками, І та молода жінка вже не всміхається, вона тікає разом з усіма, треба тікати, дитину відіслано в безпечне місце, і ось ваговоз вилітає на тротуар, збиває її крилом і кидає із зламаним стегном у вітрину годинникової крамниці, і всі годинники починають бити, бо настав час вибивати годину)

— Шоста година, — хрипко промовив Джонні. Очі його закотилися, так що стало видно опуклі білки. — Друге вересня тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого року, і скрізь кують зозулі.

— О боже, що це з ним? — прошепотів Вейзак.

Сестра відступила, бліда з переляку, і вперлася в консоль енцефалографа. Усі вони перелякані, бо в кімнаті чатує смерть. Вона завжди тут, у цій…

(лікарні; дух ефіру; всі кричать у цьому володінні смерті; Польщі немає, Польща впала під блискавичним ударом вермахту; зламане стегно; чоловік на сусідньому ліжку просить води, просить, просить, просить; вона згадує: «хлопчика врятовано»; якого хлопчика? вона не знає; якого хлопчика? як його звати? вона не пам’ятає, тільки оце)

— Хлопчика врятовано, — прохрипів Джонні. — Так… так…

— Треба це припинити, — знову сказав Браун.

— Що ви пропонуєте? — уривистим голосом запитав Вейзак. — Це зайшло надто далеко, і ми…

Голоси затихають. Їх поглинають хмари. Усе поглинають хмари. Європа у хмарах війни. Усе в хмарах, крім вершин, гірських вершин…

(Швейцарії. Вона у Швейцарії, і тепер її прізвище Боренц, її звуть Йоганна Боренц, і чоловік її чи то інженер, чи то архітектор, одне слово, він будує мости; він будує їх у Швейцарії, а там козяче молоко, козячий сир; з’являється дитина; о-о-ой, які пологи! страшенно тяжкі пологи, і їй потрібні наркотики, морфій, цій Йоганні Боренц, все через стегно; зламане стегно, воно зрослося, загоїлось, але тепер прокинулося й криком кричить під тиском тазових кісток, які розсуваються, щоб пропустити дитину; одна дитина, друга, і третя, і четверта; вони з’являються не всі одразу, ні, це врожай багатьох років, і вони…)