Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1 - Мураками Харуки
Книга Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1 - Мураками Харуки читать онлайн Современная проза / Социально-философская фантастика бесплатно и без регистрации.
Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду… «Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити… Поки звучить музика — танцюй!»
1 239 0 08:11, 05-05-2019Книгу Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1 - Мураками Харуки читать онлайн бесплатно - страница 58
Можливо, він — непогана людина. Однак, як сказала його дочка Юкі, без таланту.
Більше про її батька ми не говорили. Видно, Юкі цього не хотіла так само, як і я.
Якийсь час ми мовчки слухали музику. Стискаючи руками кермо, я стежив за стоп-сигналом «БМВ», що їхав спереду. Відстукуючи носком черевика ритм у співі Соломона Берка, Юкі розглядала місто за вікном.
— Ваш автомобіль — чудовий, правда? — сказала вона згодом. — Як називається?
— «Субару», — відповів я. — Старої моделі, уживаний. На світі не так багато людей, які готові його вголос похвалити…
— Не знаю чому, та коли на ньому їду, відчуваю якусь його приязнь…
— Мабуть, тому що я його люблю і він це відчуває.
— І через це випромінює приязнь?
— Гармонію, — уточнив я.
— Що? — спитала вона.
— Я і мій автомобіль допомагаємо одне одному. Якщо говорити коротко. Я займаю його простір. Я люблю свій автомобіль, і цей простір заповнюється моїм почуттям. Автомобіль це відчуває. І тоді мені стає добре. Йому також.
— Хіба механізмові може бути добре?
— Звісно, може! — відповів я. — Чому — сам не знаю. Механізми бувають і добрими, і злими. Теоретично я не можу цього пояснити, але з досвіду знаю, що це справді так. У цьому нема сумніву.
— Ви хочете сказати, що автомобіль можна полюбити, як людину?
Я похитав головою.
— Ні, не так, як людину. Річ у тому, що почуття до автомобіля набагато стійкіше. На відміну від почуття до людини. Людям, щоб прилаштуватися одне до одного, доводиться постійно змінюватися. В їхніх душах щось постійно рухається, розгублюється, наростає, зникає, заперечується й ображається… У більшості випадків людською любов’ю не вдається свідомо керувати. А от із «субару» стосунки складаються по-іншому.
На мить Юкі задумалася над моїми словами.
— Виходить, ви з дружиною не сходилися характерами? — спитала вона.
— Я думав, що сходилися, — відповів я. — А от вона була іншої думки. Ми різнилися в поглядах. Напевне, вона вирішила, що краще втекти з іншим хлопцем, ніж виправляти цю різницю поглядів між нами.
— Отже, не вийшло так добре, як із «субару»?
— Саме так, — погодився я. Та хіба це підходяща тема для розмови з тринадцятирічною дівчиною-підлітком?
— Слухайте, а що ви думаєте про мене? — спитала Юкі.
— Про тебе я майже нічого не знаю, — відповів я.
Вона знову втупила свій погляд у мою ліву щоку. Мені здалося, ніби від цього у щоці от-от утвориться діра. Таким гострим був її погляд. «Он воно що!» — зрозумів я нарешті.
— Ти, мабуть, найвродливіша дівчина серед тих, з якими я досі зустрічався, — сказав я, вдивляючись у дорогу перед собою. — Ні, не «мабуть»! Ти — безсумнівно найвродливіша дівчина. Якби я мав п’ятнадцять років, обов’язково в тебе закохався б. Однак мені тридцять чотири, а тому я так просто не закохуюся. Неохота ставати ще нещаднішим, ніж був досі. Із «субару» спокійніше… Правда?
Цього разу Юкі довго дивилася на мене пустим поглядом. А потім випалила:
— Дивак!
Коли вона так сказала, я відчув себе найостаннішим у світі невдахою. Може, вона не хотіла мене образити. Але її слово кольнуло мене в саме серце.
* * *
О чверть на дванадцяту ми повернулися на Акасака.
— Ну що? — спитав я.
Цього разу Юкі сказала, як добратися до її квартири, що розміщувалася у затишному будинку з червоної цегли на тихій вулиці поблизу храму Ноґі. Я зупинив автомобіль перед цим будинком і заглушив мотор.
— Щодо грошей… — тихо сказала Юкі, все ще сидячи в автомобілі. — За літак, за вечерю…
— За літак віддасте, коли мати повернеться. А решту я беру на себе. Можеш не турбуватися. Під час зустрічі з дівчиною за частування я плачу сам. Отож вважай, що твої витрати — тільки за літак.
Юкі мовчки здвигнула плечима, відчинила дверцята автомобіля. І виплюнула в кадібець з декоративним кущем жувальну гумку, яку жувала всю дорогу.
— Дякую!.. Нема за що!.. — перекинувся я ввічливими словами сам із собою. Потім вийняв з гаманця візитну картку і простягнув їй. — Коли мати повернеться, передай їй оце. Далі — якщо будеш сама і виникнуть якісь проблеми, телефонуй сюди. Чим тільки зможу — допоможу…
Вона стиснула пальцями картку, уважно розглянула її — і запхала в кишеню.
- В избранное
Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.
Оставить комментарий- Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
- Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
- Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор