Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Тепер усі уроки віщування та догляду за магічними істотами відбувалися в присутності Амбридж. Причаївшись з нотатником біля каміна в задушливій від нудотних пахощів кімнаті на вежі, вона перебивала дедалі ближчу до істерики професорку Трелоні, задаючи їй складні запитання, що стосувалися ворожіння на птахах чи гептомології, наполягаючи, щоб та передбачала учнівські відповіді, й вимагаючи від неї почергово демонструвати своє вміння в роботі з кришталевою кулею, чайними листочками та рунами на каменях. Гаррі здавалося, що професорка Трелоні ось–ось не витримає цієї напруги. Кілька разів він зустрічав її в коридорах — що само собою вже було незвично, адже Трелоні переважно не виходила зі свого кабінету на вежі. Вона нестямно бубоніла щось собі під ніс, заламувала руки й перелякано озиралася через плече. А ще від неї міцно тхнуло хересом. Якби Гаррі не переживав так через Геґріда, то міг би їй навіть поспівчувати. Однак з роботи мали викинути когось із них, і Гаррі точно знав, кого саме він хотів би й далі бачити на своїй посаді.

На жаль, Гаррі бачив, що Геґрід анітрохи не кращий за Трелоні. Хоч він і дотримувався Герміониної поради й від самого Різдва не показував учням нічого страшнішого за крупа — істоти, що нічим не відрізнялася від коротколапого цуцика, окрім роздвоєного хвоста, — та йому дедалі важче було зберігати самовладання. На уроках Геґрід був на диво неуважний і розгублений, забував про що говорить, неправильно відповідав на запитання й увесь час кидав на Амбридж тривожні погляди. А ще він тримався віддалеки від Гаррі, Рона та Герміони, чого з ним ніколи раніше не бувало, і категорично заборонив їм відвідувати його після смерку.

— Як вона вас зловит, то нам усім гаплик, — рішуче заявив він, і вони, не бажаючи ще більше йому нашкодити, утримувалися від вечірніх прогулянок до його хижі.

Гаррі здавалося, що Амбридж цілеспрямовано позбавляла його всього, заради чого варто було жити в Гоґвортсі: відвідин Геґрідової хатини, листування з Сіріусом, «Вогнеблискавки» і квідичу. Він міг мститися єдиним чином з подвоєним завзяттям присвятити себе ДА.

Гаррі був радий бачити, що їх усіх, навіть Захаріаса Сміта, підштовхнула до посиленої праці новина про десятьох смертежерів, які опинилися на волі. Та ніхто не працював так самовіддано, як Невіл. Новина про втечу тих, хто катував його батьків, спричинила в ньому дивовижні, навіть дещо тривожні зміни. Він ані разу не згадав про зустріч з Гаррі, Роном і Герміоною в ізольованій палаті лікарні Святого Мунґо. Вони також, за його прикладом, зберігали мовчанку. Нічого він не казав і про втечу Белатриси та її дружків–мучителів. Тепер на зібраннях ДА Невіл майже взагалі не розмовляв, а тільки ретельно відпрацьовував кожне нове закляття й протизакляття, скрививши від зосередження своє пухке личко. Він не звертав уваги на травми й нещасні випадки і працював старанніше за всіх. Невіл так швидко прогресував, що це вже трохи бентежило, а коли Гаррі навчав товаришів закляттю «щит», завдяки якому можна було відбивати дрібні замовляння, скеровуючи їх на самого нападника, то лише Герміона опанувала це закляття швидше за Невіла.

Гаррі багато чого віддав би, щоб з таким самим успіхом оволодіти блокологією. Але його заняття зі Снейпом, які з самого початку просувалися досить важко, так і не приносили бажаних результатів. Навпаки, Гаррі відчував, що з кожним уроком його справи погіршуються.

Перед тим, як він почав вивчати блокологію, його шрам поболював зрідка, переважно вночі, або ще після тих дивних проникнень у Волдемортові думки та настрої, що бували в нього досить рідко. А тепер його шрам майже не переставав боліти, й він часто відчував спалахи роздратування або веселості, ніяк не пов’язані з тим, що відбувалося з ним тієї миті. І це завжди супроводжувалося особливо пекучим болем у шрамі. Гаррі мав жахливе враження, що поступово перетворюється на якусь антену, котра вловлює найменші коливання Волдемортового настрою. Він міг чітко визначити дату початку цієї підвищеної чутливості, бо вона збігалася з першим уроком блокології у Снейпа. Ба більше, йому тепер майже щоночі снилося, як він іде коридором до входу у відділ таємниць, і ці сни завжди закінчувалися тим, що він з надією стояв біля звичайних

чорних дверей.

— Може, це так, як буває з хворобою, — занепокоїлася Герміона, коли Гаррі зізнався в цьому їй та Ронові. — З лихоманкою, скажімо. Перед покращанням спочатку настає погіршення.