Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Амбридж, мабуть, добре постаралася, щоб перетягти Філча на свій бік, подумав Гаррі. А найгірше, що він їй багато в чому зможе прислужитися, бо краще за нього всі таємні шкільні переходи та схованки знали, мабуть, лише близнюки Візлі.

— Ось ми й прийшли, — криво всміхнувся Філч, тричі постукав і відчинив двері до кабінету професорки Амбридж. — Я привів вам Поттера, мадам.

У кабінеті Амбридж, такому знайомому Гаррі після численних покарань, нічого не змінилося. Лише на письмовому столі з’явилася велика дерев’яна колодка з написом золотими літерами: «ДИРЕКТОРКА». А ще до масивного залізного гачка на стіні за столом були прикуті ланцюгами й замкнені на замок його «Вогнеблискавка» та «Чистомети Фреда і Джорджа.

Амбридж сиділа за столом і щось грамузляла на рожевому пергаменті, проте, коли вони зайшли, підвела голову й широко всміхнулася.

— Дякую, Аргусе, — солодко сказала вона.

— Нема за що, мадам, — Філч уклонився так низько, наскільки дозволяв йому ревматизм, і позадкував до виходу.

— Сідайте, — кинула нова директорка, вказуючи на стілець.

Гаррі сів. Вона ще якийсь час шкрябала пером. Гаррі розглядав гидких кошенят, що стрибали на тарілках у неї над головою, і намагався вгадати, які нові жахіття приготувала вона для нього.

— Ну що ж, — нарешті сказала Амбридж, відклала перо і самовдоволено глянула на нього, мов ропуха, що приготувалася ковтнути соковиту муху. — Що б ви хотіли випити?

— Що? — перепитав Гаррі, впевнений, що йому почулося.

— Випити, містере Поттере, — повторила вона, всміхаючись іще ширше. — Чаю? Кави? Гарбузового соку?

Називаючи кожен напій, вона легенько махала чарівною паличкою, і на столі з’являлася відповідна склянка або чашка.

— Дякую, нічого, — відмовився Гаррі.

— Але я хотіла б, щоб ви зі мною випили, — мовила вона загрозливо–солодким голосом. — Виберіть щось.

— Гаразд… тоді чаю, — стенув плечима Гаррі.

Амбридж підвелася й довго доливала до чаю молока, повернувшись до нього спиною. Тоді обійшла з чашкою довкола столу, зловісно–солодко усміхаючись.

— Ось, — подала йому чай. — Пийте, поки тепленький. Так от, містере Поттере… гадаю, після прикрих учорашніх подій нам варто побалакати.

Він нічого не відповів. Амбридж знову сіла в крісло й чекала. В мовчанці минуло кілька довгих хвилин, а тоді вона весело вигукнула:

— Та ви ж нічого не п’єте!

Гаррі підніс чашку до вуст і одразу ж опустив. Одне бридке кошеня з тих, чиї зображення висіли в Амбридж за спиною, мало такі самі великі й круглі сині очі, як і магічне око Дикозора Муді. Тож Гаррі подумав, що йому сказав би Дикозор, довідавшись, що Гаррі п’є напій, запропонований заклятим ворогом.

— Що таке? — здивувалася Амбридж, яка уважно за ним стежила. — Додати цукру?

— Ні, — відмовився Гаррі.

Він знову підніс чашку до міцно стулених губ і зробив вигляд, що п’є. Амбридж усміхнулася ще ширше.

— Добре, — прошепотіла вона. — Дуже добре. Так от… — Вона нахилилася трошки вперед. — Де Албус Дамблдор?

— Уявлення не маю, — миттю відповів Гаррі.

— Пийте–пийте, — додала вона з тією ж посмішкою. — Містере Поттере, не варто зі мною гратися. Мені відомо, що ви знаєте, куди він щез. Ви з Дамблдором з самого початку затіяли усе це разом. Подумайте про вашу ситуацію, містере Поттере…

— Але ж я не знаю, де він, — повторив Гаррі.

Він знову зробив вигляд, що п’є чай. Амбридж стежила за ним дуже уважно.

— Дуже добре, — сказала вона, хоч вигляд мала невдоволений. — Тоді, будьте ласкаві, скажіть, де перебуває Сіріус Блек.

У Гаррі в животі все перевернулося, а рука так затремтіла, що чашка аж заторохкотіла об тарілочку. Підніс її до міцно стулених губ і облив собі мантію гарячою рідиною.

— Не знаю, — трохи зашвидко бовкнув він.

— Містере Поттере, — сказала Амбридж, — дозвольте вам нагадати, що в жовтні саме я ледь не впіймала злочинця Сіріуса у ґрифіндорському каміні. Мені чудово відомо, що він зустрічався з вами, і якби я вже тоді зуміла роздобути докази, жоден з вас не розгулював би зараз на свободі, можете мені повірити. Повторюю запитання, містере Поттере… де зараз Сіріус Блек?

— Не маю поняття, — голосно відповів Гаррі. — Ані найменшого.

Вони так довго дивилися одне на одного, що в Гаррі аж засльозилися очі. Тоді Амбридж підвелася.

— Ну що ж, Поттере, цього разу повірю вам на слово, але попереджаю: за мною стоїть така потуга, як міністерство. Усі канали зв’язку в школі й поза нею під наглядом. Регулювальник мережі порошку флу стежить за кожним каміном у Гоґвортсі… крім мого, звичайно. Мій інквізиторський загін відкриває й перечитує всю вхідну й вихідну совину пошту. А містер Філч контролює всі потаємні переходи замку. Якщо я знайду хоч найменше свідчення…