Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Він зумів би якось мені повідомити, якби захотів, — наполягав Гаррі. — І не переконуйте мене, що він не знає, як посилати повідомлення без сов.

Герміона глянула на Рона й сказала: — Я теж про це думала. Але він волів, щоб ти не знав нічого.

— Може, він вважає, що мені не можна довіряти, — пильно подивився на них Гаррі.

— Не будь дурний, — Рон зовсім скис.

— Або що я не можу про себе подбати?

— Він так зовсім не думає! — схвильовано заперечила Герміона.

— То чому я маю стирчати у Дурслів, а ви берете участь у всьому, що тут відбувається? — підвищуючи голос і плутаючись у словах, спитав Гаррі. — Чому вам дозволено знати про все, що тут діється?

— Та ні!.. — втрутився Рон. — Мама не пускає нас на збори, каже, що ми ще замалі… Та не встиг він договорити, як Гаррі зірвався на крик.

— ТО ВАС, БІДНЕНЬКИХ, НЕ ПУСКАЮТЬ НА ЗБОРИ, ЯКИЙ ЖАХ! АЛЕ Ж ВИ ТУТ, ПРАВДА? ВСЕ ОДНО РАЗОМ! А Я ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ СТИРЧАВ У ДУРСЛІВ! А Я Ж РОБИВ ТАКЕ, ЩО ВАМ І НЕ СНИЛОСЯ, І ДАМБЛДОР ЦЕ ЗНАЄ! ХТО ЗДОБУВ ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ? ХТО ПОЗБУВСЯ РЕДЛА? ХТО ВРЯТУВАВ ВАШІ ШКУРИ ВІД ДЕМЕНТОРІВ?

Усе, через що Гаррі так страждав, уся та кривда й обурення, що накопичувалися в душі цілий місяць: його розчарування через брак новин; образа, що друзі були разом без нього; лють через те, що за ним таємно стежили, — всі ті емоції, що їх він і сам трохи соромився, зрештою вихлюпнулися назовні. Гедвіґа, налякана криком, знову перелетіла на шафу. Левконія стривожено цвенькала, дедалі швидше кружляючи над їхніми головами.

— ХТО МУСИВ ТОРІК ПРОХОДИТИ ПОВЗ ДРАКОНІВ, СФІНКСІВ ТА ІНШУ НЕЧИСТЬ? ХТО БАЧИВ, ЯК ПОВЕРНУВСЯ ВІН? ХТО МУСИВ ВІД НЬОГО РЯТУВАТИСЯ?.. Я!

Приголомшений Рон завмер з відкритим ротом, нездатний вимовити й слова, а Герміона, здавалося, от–от розридається.

— ТО НАВІЩО МЕНІ ЗНАТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ? ЧОМУ Б ЦЕ ХТОСЬ МАВ БУТИ ТАКИЙ ЛАСКАВИЙ ПОЯСНИТИ МЕНІ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

— Гаррі, ми хотіли розповісти, справді… — почала Герміона.

— МАБУТЬ, НЕ ДУЖЕ ХОТІЛИ, БО ІНАКШЕ ВИСЛАЛИ Б МЕНІ СОВУ, АЛЕ ДАМБЛДОР ПРИМУСИВ ВАС ПОКЛЯСТИСЯ…

— Він справді примусив…

— МІСЯЦЬ Я СТИРЧАВ НА ПРІВІТ–ДРАЙВ, НИШПОРИВ ПО СМІТНИКАХ — ШУКАВ ГАЗЕТ, ЩОБ З’ЯСУВАТИ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ…

— Ми хотіли…

— МАЮ НАДІЮ, ЩО ВИ ТУТ ДОБРЯЧЕ ПОВЕСЕЛИЛИСЯ…

— Ні, чесно…

— Гаррі, нам страшенно прикро! — від розпачу в Герміони на очах зблиснули сльози. — Твоя правда, Гаррі… на твоєму місці я б іще й не так лютувала!

Гаррі зиркнув на неї важко дихаючи, знову відвернувся й почав ходити по кімнаті. Гедвіґа на шафі похмуро ухнула. Запала довга мовчанка, яку переривало лише скрушне порипування підлоги у Гаррі під ногами.

— До речі, де це ми? — випалив він.

— У штаб–квартирі Ордену Фенікса, — негайно озвався Рон.

— Чи хтось мені пояснить, нарешті, що то за Орден Фенікса?..

— Це таємне товариство, — заторохкотіла Герміона. — Дамблдор — його голова і засновник. До нього входять люди, що колись боролися з Відомо–Ким.

— Це ж хто? — зупинився Гаррі, тримаючи руки в кишенях.

— Та чимало людей…

— Ми бачили душ із двадцять, — додав Рон, — але, гадаю, їх більше.

Гаррі прискіпливо подивився на них.

— Ну? — його вимогливий погляд зупинявся то на Ронові, то на Герміоні.

— Е–е, — розгубився Рон. — Що ну?

— Волдеморт! — зірвався Гаррі так, що Рон і Герміона аж здригнулися. — Що діється? Що він задумав? Де він? Що робиться для того, щоб його зупинити?

— Ми ж тобі казали: нас не пускають на збори Ордену, — нервово пояснила Герміона. — Тому деталей ми не знаємо… хоч загалом у курсі, — поспішно додала вона, побачивши вираз Гарріного обличчя.

— Розумієш, Фред і Джордж винайшли видовжені вуха, — сказав Рон. — Дуже корисна штука.

— Видовжені?..

— Так, вуха. Щоправда, ми їх останнім часом не використовували, бо мама пронюхала про це і мало не ошаліла. Довелося Фредові й Джорджеві їх сховати, щоб мама не викинула. Але вони нам добре послужили до того, як мама довідалася. Ми знаємо, що дехто з членів Ордену стежить за відомими смертежерами, тримаючи їх, так би мовити, на гачку… — Дехто вербує нових членів Ордену… — додала Герміона.

— А інші щось охороняють, — вів далі Рон. — Вони постійно згадують про вартову службу.

— Може, то йшлося про мене? — саркастично скривився Гаррі.

— Ай справді, — дійшло раптом до Рона.