Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Шкода, що воно розбилося, — похитала головою Герміона.

— Шкода, — погодився Рон. — Зате Відомо–Хто не довідався, що ж там було… Куди це ти? — здивовано й розчаровано глянув він на Гаррі, що встав з ліжка.

— До Геґріда, — відповів він. — Він щойно повернувся, а я пообіцяв, що відвідаю його й розповім, як ви почуваєтеся.

— Ну, то добре, — буркотливо сказав Рон, дивлячись на клаптик ясно–синього неба за вікном палати. — Ми теж би з радістю пішли.

— Передай від нас вітання! — крикнула Герміона, коли Гаррі вже виходив з палати. — І запитай, що там сталося з… з його маленьким другом!

Гаррі помахав рукою, показуючи, що все почув і зрозумів, і вийшов з палати.

У замку було дуже тихо навіть як на неділю. Усі, зрозуміло, були на сонячному подвір’ї, радіючи, що завершилися іспити і маючи попереду ще кілька днів у школі, не затьмарених ні повторенням матеріалу, ні домашніми завданнями. Гаррі повільно йшов безлюдним коридором, поглядаючи у вікна. Бачив, як хтось шугає в повітрі над квідичним полем, а в озері кілька учнів купалися в товаристві велетенського кальмара.

Гаррі ніяк не міг вирішити — хоче він бути серед людей чи ні. Коли бував у товаристві, то хотів звідти піти, а коли залишався сам, то хотілося чиєїсь компанії. Подумав, що справді варто відвідати Геґріда, бо, відколи повернувся, навіть з ним нормально не порозмовляв…

Щойно Гаррі зійшов у вестибюль, як з дверей слизеринської вітальні вийшли Мелфой, Креб і Ґойл. Гаррі застиг на місці, те ж саме зробили Мелфой з дружками. Крізь відчинені вхідні двері знадвору долинали крики, сміх і плюскіт води.

Мелфой озирнувся — Гаррі знав, що той перевіряє, чи немає поблизу вчителів, — а тоді глянув на Гаррі й сказав приглушеним голосом:

— Вважай, карочє, Поттер, що ти труп. Гаррі здивовано підняв брови.

— Цікаво, — усміхнувся він, — як же це я й досі ходжу… Гаррі ще ніколи не бачив Мелфоя таким лютим. Відчув

певне задоволення, дивлячись на його бліде гостре й викривлене люттю обличчя.

— Ти за все заплатиш, — прошипів Мелфой. — Карочє, за те, що ти зробив моєму старому, ти заплатиш мені…

— Ой, як страшно, — саркастично сказав Гаррі. — Мабуть, Лордик Волдемортик просто хлопчик порівняно з вами… Що таке? — додав він, бо Мелфой, Креб і Ґойл отетеріли, почувши це ім’я. — Він же дружбан твого старого, хіба ні? Невже ви його злякалися?

— Думаєш, Поттер, що ти, тіпа, крутий, — насувався на нього Мелфой разом з Кребом і Ґойлом. — Зажди–зажди. Я ще до тебе доберуся. Тобі не вдасться засадити мого старого за ґрати…

— А я думав, що вже засадив, — відказав Гаррі.

— Дементори покинули Азкабан, — трохи заспокоївся Мелфой. — Карочє, мій старий разом з усіма іншими незабаром звідти повернеться…

— Ну то й що, — знизав плечима Гаррі. — Зате тепер усім відомо, що вони мерзотники…

Мелфоєва рука потяглася до чарівної палички, але Гаррі був набагато швидший. Він уже свою паличку витяг, а Мелфоєві пальці ще навіть не сягнули в кишеню.

— Поттере!

Чийсь голос забринів на весь вестибюль. Це Снейп піднявся сходами зі свого підвального кабінету, і Гаррі відразу відчув ненависть, незрівнянну з його зневагою до Мелфоя… хоч би там що казав Дамблдор, але він ніколи не пробачить Снейпові… ніколи…

— Поттере, що ти тут виробляєш? — як завжди холодно запитав Снейп, підходячи до них.

— Вирішую, яким закляттям ушкварити Мелфоя, пане професоре, — сердито відповів Гаррі.

Снейп вирячився на нього.

— Негайно сховай чарівну паличку, — коротко наказав він. — Десять очок з Ґриф…

Снейп зиркнув на величезні пісочні годинники на стіні й глузливо посміхнувся.

— Ага. Бачу, що в ґрифіндорському годиннику вже не залишилося, чого й знімати. Тоді ми, Поттере. просто…

— Додамо?

До вестибюлю увійшла професорка Макґонеґел. В одній руці вона тримача картатий саквояж, а другою важко спиралася на ціпок, але поза тим вигляд мала цілком непоганий.

— Професорко Макґонеґел! — покрокував до неї Снейп. — Бачу, ви повернулися з лікарні Святого Мунґо!

— Так, професоре Снейпе, — відповіла професорка Макґонеґел і скинула з плечей дорожнього плаща. — я знову, як нова копійка. Ви… Креб… Ґойл…

Владно поманила їх пальцем, і вони незграбно почовгали до неї своїми здоровецькими ножиськами.

— Нате! — шпурнула професорка Кребові саквояж, а Ґойлові плащ, — віднесіть у мій кабінет.