Пригоди Грицька Половинки - Нестайко Всеволод Зиновьевич

— Щось дуже довго нема того Семуа, — сказав Петякантроп. — Слухай, а може, він так сказав, щоб відчепитися від нас? «Сидіть дома і нікуди не рипайтесь…», а сам — фіть! — і нема…

«А що?.. Справді, — подумав Котька. — І я ж так думав… А може, воно й краще». І він відчув полегкість. Десь підсвідомо його весь час Муляв страх — хто там зна, як воно може вийти з тим пришельцем… Усе-таки істота з іншого, світу, мало що може йому стукнути в голову, вирішить, наприклад, що вони щось проти нього мають, застосує оту кляту аннігіляцію і… Ніхто й не знатиме, де вони ділися, мокрого місця не залишиться.

Котька вже хотів прочинити двері хлівця і висунутися (щоб хоч ковток свіжого повітря вдихнути), аж раптом помітив, як перемінилися в лиці Чайник і Петякантроп. З набурмосено-замислених обличчя їхні враз зробилися перелякано-улесливими. — Будь ласка… будь ласка… — забелькотів Чайник.

— Так оце так ви живете? — почув Котька спершу голос Семуа, а тоді вже побачив його самого. Побачив і здригнувся. Так дико було бачити серед сільського двору, де греблися кури, істоту у скафандрі з антенами й миготливою лампочкою на гермошоломі.

Семуа пройшов по подвір'ю і зупинився біля перекинутого відра.

— Цікаво, дуже цікаво… Це що?

— Відро, — люб'язно пояснив Чайник.

— Для чого? — спитав Семуа.

Чайник знизав плечима:

— Ну як… відро для води… для помиїв… і взагалі… — Він глянув на Петюкантропа і скривився, як роблять усі учні, коли вчитель ставить питання, на яке не знаєш, що відповісти. І Петякантроп, точнісінько як на уроці, приставив долоню до рота і підказав:

— Ку ко бо бо…

— Ага… так… так… — пояснив Чайник. — Гм, як стоїть порожнє, то… а як носити воду з криниці, то… — він зітхнув, мабуть, згадавши цей процес, — знаряддя праці. Ку ко бо бо.

— А це що? — Семуа показав на сміття, розкидане по подвір'ю.

— То так… нічого… сміття, — Чайник перезирпувся з Петякантропом, і вони вдвох кинулися гарячково прибирати подвір'я.

— Сміт-тя? — здивовано перепитав Семуа. — Не розумію. Що таке? Поясніть.

— Ну сміття… що ж тут незрозумілого? — здивувався і собі Чайник. — Просто сміття та й усе. Непотріб і взагалі…

— Відходи, — знову підказав Петякантроп.

— Ага… Так… Відходи… Виробничі відходи.

— Відходи? — знову здивовано перепитав Семуа. — У нас на планеті нема такого поняття. А чого вони валяються у вас під ногами?

— Ну просто так… — почервонів Чайник.

— Тимчасово… — сказав Петякантроп (він почував себе впевненіше — це ж було не його подвір'я).

— Не встигли прибрати, — пояснив Чайник.

— Так, зрозуміло… Забруднення навколишнього середовища, — в голосі Семуа чувся осуд. — Це небезпечно. З цим треба боротися!

— Так ми ж б-боремося… бачите! — вигукнув Чайник (хлопці закінчували прибирати подвір'я).

Семуа, переставляючи ноги, наче робот, підійшов до копиці, показав на граблі:

— А це що?

— Граблі. Знаряддя праці. Гребти сіно. Отак-о, — і Чайник показав, як гребти граблями.

— Цікаво… Це ваші? Граблі? — Семуа із задоволенням повторював кожне нове слово.

— Ну да, бабині… тобто спільні, сімейні… — заплутався Чайник і почав виплутуватися: — У нас всі знаряддя праці колективні. Розумієте? У нас… у нас такий принцип. А це лопата. Копати землю…

— Колективна? — спитав Семуа.

— Ага, — кивнув Чайник. — А це сокира. Рубати дрова.

— Рубати дро-ва? — повторив Семуа. — Дуже цікаво. А можна показати як? У нас на планеті немає цих самих… дров. Дуже хотілося б побачити.

— Будь ласка, — Чайник розгублено озирнувся, шукаючи очима, але всюди лежали тільки довгі метрові поліняки. — Можна… Але спершу треба напиляти. Оцим знаряддям, яке називається пилка. Ану давай! — махнув він Петікантропу.

— Га? — роззявив той рота.

— Не «га», а берись швидше! Ну! — Чайник схопився за один кінець поліняки, Петякантроп взявся за другий, поклали поліняку на козли і почали пиляти.

Семуа дивився на них своїми синіми банькатими лінзами-очима з явним інтересом.

Хлопці старалися з усіх сил. Але поліняка, як на зло, попалася грабова, тверда, мов рейка. Через якусь уже хвилину піт заливав їм очі.

— Правда… це все прості… примітивні знаряддя праці, — хекаючи і наче вибачаючись, казав Чайник. — У нас зараз НТР — науково-технічна революція. Всі трудомісткі процеси механізовано, У нас всюди різні машини, комбайни, трактори, соломорізки, культиватори, електродоїлки…