Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Унизу, в підвалі, місіс Візлі повісила над ущерть заставленим наїдками столом яскраво–червоне полотнище, на якому було виведено:

ВІТАЄМО РОНА І ГЕРМІОНУ–НОВИХ СТАРОСТ!

Гаррі ще ні разу за ці канікули не бачив її в такому гарному настрої.

— Я вирішила влаштувати маленьке свято замість звичайної вечері, — пояснила вона Гаррі, Ронові, Герміоні, Фредові, Джорджу й Джіні, коли ті спустилися в кухню. — Зараз прибудуть Білл і твій тато, Роне. Я вислала їм сов. Вони просто в захваті , — сяючи, додала вона.

Фред закотив очі.

Сіріус, Люпин, Тонкс і Кінґслі Шеклболт були вже там, а Дикозор Муді пришкутильгав невдовзі після того як Гаррі налив собі маслопива.

— Аласторе, як добре, що ти прийшов, — радісно щебетала місіс Візлі, поки Дикозор знімав дорожнього плаща. — Ми давно хочемо попросити тебе оглянути письмовий стіл у вітальні і сказати нам, що там сидить? Не хотіли відчиняти, ану ж там якась гидота.

— Запросто, Молі…

Дикозорове синьо–голубе око закотилося догори й пильно втупилося в стелю.

— Вітальня… — прохрипів він, а зіниця звузилася. — Стіл у кутку? Так, бачу… це ховчик… піти його вигнати, Молі?

— Ні, ні, я потім сама вижену, — всміхнулася місіс Візлі, — а ти бери пий. До речі, сьогодні в нас є привід для свята… — вона показала на червоне полотнище. — Четвертий староста в родині! — лагідно сказала вона, куйовдячи Ронові волосся.

— Староста? — прогарчав Муді й поглянув на Рона нормальним оком, натомість магічне скосилося кудись убік.

У Гаррі з’явилося неприємне відчуття, що воно втупилося в нього, і він посунувся ближче до Сіріуса й Люпина.

— Ну вітаю, — сказав Муді, не відводячи нормального ока від Рона, — людей, наділених владою, чекає багато неприємностей, але Дамблдор, очевидно, вважає, що ти даси раду у найскрутніших ситуаціях, бо інакше не призначав би тебе. Було видно, що Рона ця думка стривожила, але йому не довелося нічого відповідати, бо якраз прибув його тато зі старшим братом. Місіс Візлі мала такий гарний настрій, що навіть не дорікнула їм за те, що вони привели з собою Мандангуса. На ньому була довжелезна накидка, що химерно відстовбурчувалась у найнесподіваніших місцях, і яку він відмовився скинути й повісити біля Дикозорового плаща.

— Думаю, треба виголосити тост, — сказав містер Візлі, коли всі вибрали собі напої. Він підняв угору келих. — За Рона й Герміону; нових старост Ґрифіндору!

Рон і Герміона аж сяяли, коли всі за них випили і заплескали в долоні.

— А я ніколи не була старостою, — весело розповідала Тонкс, йдучи за Гаррі, коли всі рушили до столу з їжею. Сьогодні волосся в неї було червоного, мов помідори, кольору й спадало аж до пояса; тепер вона скидалася на старшу сестру Джіні. — Мій гуртожитський вихователь казав, що в мене нема відповідних якостей.

— Яких? — поцікавилася Джіні, накладаючи собі запеченої картоплі.

— Скажімо, вміння чемно поводитися, — пояснила Тонкс. Джіні розреготалася. Герміона не знала, сміятися їй чи ні, тож зробила більший ковток маслопива і похлинулася.

— А як ви, Сіріусе? — спитала Джіні, стукаючи Герміону по спині.

Сіріус, що стояв поруч з Гаррі, реготнув своїм звичним гавкаючим сміхом.

— Мене ніхто й не призначив би старостою, бо ми з Джеймсом аж надто часто відбували покарання. А от Люпин був чемний хлопчик, йому дали значок.

— Дамблдор, мабуть, сподівався, що я хоч трохи стримуватиму своїх найкращих друзів, — сказав Люпин. — Що й казати — я його дуже розчарував.

У Гаррі раптом поліпшився настрій. Його батько також не був старостою. Зненацька свято стало значно кращим. Гаррі наклав собі їжі на тарілку, відчуваючи подвійну приязнь до всіх присутніх.

Рон вихваляв усім охочим слухати свою нову мітлу.

— …з нуля до сімдесяти за десять секунд, непогано, правда? А «Комета–290» розганяється тільки до шістдесяти, та й то, якщо вітер у спину дме, як сказано в рекламі.

Герміона жваво ділилася з Люпином своїми переконаннями щодо ельфівських прав.

— Я вважаю, що це така ж нісенітниця, як і ізоляція вовкулак. Коріння цього треба шукати в тому жахливому переконанні чаклунів, що вони вищі за інших істот…

Місіс Візлі і Білл, як завжди, сперечалися про довжину Біллового волосся.

— …це вже казна–що, ти ж такий гарний, коротка стрижка тобі дуже личила б, скажи йому, Гаррі.

— Ой… не знаю… — розгубився Гаррі, не готовий висловлювати свою думку. Він нищечком посунувся до Фреда з Джорджем, що розмовляли в кутку з Манданґусом.