Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— А чому зі знижкою? — підозріливо спитав Рон.

— Бо стікатимеш кров’ю, поки не зсохнешся. Ми ще не виготовили протиотрути, — пояснив Джордж, ласуючи копченою рибою.

— Дякую, — Рон тоскно сховав розклад у кишеню. — Краще я піду на уроки.

— До речі, про ваше спецхарчування, — глянула, примружившись, на Фреда з Джорджем Герміона, — ви не маєте права вивішувати на ґрифіндорській дошці оголошень повідомлення про набір випробувачів.

— Хто таке сказав? — здивувався Джордж.

— Я кажу, — наголосила Герміона. — І Рон.

— Мене в це не вплутуй, — поспішно відкараскався Рон.

Герміона люто на нього зиркнула. Фред і Джордж захихотіли.

— Герміоно, ти скоро заспіваєш іншої, — попередив Фред, густо намащуючи булочку маслом. — Починається п’ятий клас, ти ще сама прибіжиш до нас по спецхарчування.

— А чого це мені в п’ятому класі раптом знадобиться ваше спецхарчування? — здивувалася Герміона.

— Бо в п’ятому класі вам виставлятимуть СОВи, — пояснив Джордж.

— Ну то й що?

— А те, що прийде час іспитів! І тоді з вас витиснуть останні соки, — задоволено вишкірився Фред.

— У нас півкласу мали нервові зриви через ті СОВи, — радісно додав Джордж. — Сльози, істерики… Патриція Стімпсон весь час непритомніла…

— Кеннета Таулера всього обсипало чиряками, пам’ятаєш? — поринув у спогади Фред.

— Бо ти підсипав йому в піжаму бульбадоксу, — нагадав Джордж.

— А, так, — вишкірився Фред. — Я геть забув… хіба все запам’ятаєш?

— Хай там як, а п’ятий клас — це кошмар, — сказав Джордж. — Якщо, зрозуміло, перейматися результатами екзаменів. Але ми з Фредом ніколи не вішали носи.

— Ви отримали… по скільки? Кожен по три СОВи? — пригадав Рон.

— Ага, — безтурботно підтвердив Фред. — Бо ми відчуваємо, що наше майбутнє не пов’язане зі світом академічних здобутків.

— Ми навіть серйозно дискутували, чи взагалі варто повертатися в сьомий клас, — весело повідомив Джордж, — особливо тепер, коли ми отримали…

Він загнувся, помітивши застережливий погляд Гаррі, який відчув, що Джордж ледь не бовкнув про призові гроші з Тричаклунського турніру, які він пожертвував близнюкам.

— …коли ми отримали свої СОВи, — викрутився Джордж. — Тобто, чи дуже нам потрібні ті НОЧі? Але ми подумали, що мама нас не зрозуміє, якщо ми передчасно покинемо школу — особливо після того, як Персі став найбільшим у світі негідником.

— Та ми не пустимо котові під хвіст наш останній рік, — сказав Фред і обвів ласкавим поглядом Велику залу. — Ми проведемо ринкове дослідження, з’ясуємо, що захоче купувати в нашій крамничці жартів пересічний гоґвортський учень, ретельно проаналізуємо наші дослідження, а тоді виготовимо продукцію, яка задовольнятиме попит.

— А де ви візьмете гроші для своєї крамнички жартів? — скептично запитала Герміона. — Вам же буде потрібно безліч компонентів, речовин, а ще ж, мабуть, і приміщення…

Гаррі не дивився на близнюків. Обличчя в нього почервоніло. Він зумисне випустив з рук виделку і пірнув по неї під стіл. Почув, як Фред каже: — Менше питань — менше брехань, Герміоно… Пішли, Джорджику, може, ще встигнемо продати перед гербалогією парочку видовжених вух.

Гаррі виліз з–під стола й побачив, що Фред та Джордж віддаляються зі стосиками грінок у руках.

— Що б це означало? — замислилася Герміона, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона. — «Менше питань…» Може, вони вже мають гроші на крамничку жартів?

— Знаєш, я про це вже думав, — наморщив лоба Рон. — Цього літа вони купили мені нові мантії, а я ніяк не міг збагнути, де вони взяли ґалеони…

Гаррі вирішив, що варто перевести розмову в безпечніше русло.

— Думаєте, цей рік і справді буде такий важкий? Через ті іспити…

— Авжеж, — підтвердив Рон. — Мусить бути. СОВи дуже важливі, від них залежить, на яку посаду ти зможеш пізніше претендувати й таке інше. Білл казав, що цього року нам також даватимуть консультації з працевлаштування. Щоб можна було вибрати, які НОЧІ складати наступного року.

— А ви вже вирішили, чим хочете займатися після Гоґвортсу? — поцікавився Гаррі, коли вони невдовзі вийшли з Великої зали і рушили на урок історії магії.

— Не зовсім, — непевно озвався Рон. — Хіба що… ну… Він був трохи присоромлений.

— Що? — наполягав Гаррі.

— Ну, було б круто стати аврором, — сказав, ніби між іншим, Рон.