Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл

Такі думки кружляли в його темному мозку; крокуючи до Шелоби, поки гобіти спали, він сподівався приховати від неї свій задум.

Саурон знав, де гніздиться Шелоба, і це його заспокоювало: голодна і невгамовно злісна, вона охороняла старий шлях до його володінь надійніше за будь–які огорожі чи засідки. Орків для неї він не шкодував; у нього цього добра було багато, багато тисяч. Якщо часом Шелоба і споживала парочку на обід, Саурона це не засмучувало. Як людина кидає шматок кішці, не піклуючись, чи вважає вона його хазяїном, так і Саурон іноді відправляв у подарунок Шелобі полонених, від яких йому більше не було пуття. Нещасних кидали в печеру, а потім орки повинні були докладно доповідати, як саме розважалася зі здобиччю павучиха. Так вони і співіснували, кожен займаючись своєю справою, не побоюючись ні розбрату, ні нападу, нічого, що могло б покласти кінець їх підлому пануванню. Навіть мусі не вдавалось вирватися з павутини Шелоби; зголоднівши за останній час, вона особливо розлютилася.

Бідолаха Сем не знав, які сили підняли вони проти себе, але страх його зростав, хоч бігти не було снаги.

Лихо погрожувало звідусюди. У наступаючому мороці ночі на вежі загорівся червоний вогонь. Попереду, на перевалі, чекала ворожа сторожа, а його улюблений пан мчав, як очманілий, прямо до них у лапи. Меч, який Фродо ще тримав у руці, палахкотів блакитним полум’ям.

— Орки! — зойкнув Сем. — Ми не проб’ємося. І орки, і гади всякі…

Він поспішно прикрив фіал Галадріелі, але долоня відразу ж засвітилася, просвічуючи наскрізь. Тоді він засунув флакончик у нагрудну кишеню, щільно загорнув сірий ельфійський плащ і спробував наздогнати Фродо. Їх розділяло вже кроків двадцять. От–от Фродо зникне… І тієї ж миті із сутінку виникла Шелоба.

Сем побачив її прямо перед собою, страшну, моторошну, як усі кошмари царства снів. Павук розміром більший за оліфанта, страшніший за дракона, з безжалісною жадобою у сліпо палаючих очах. Так, ці величезні очі знову горіли в повну силу. Протиснувшись у якусь лише їй відому щілину, павучиха неслась тепер із разючою спритністю, витягнувши голову з кривими жвалами на короткій неповороткій шиї, позаду тяглася жирна туша з роздутим черевом. Увесь тулуб був чорний, із синюшними плямами, а шорстке черево випускало дурманний сморід. Вузли суглобів стирчали високо над спиною, ноги, суцільно покриті твердою, як дріт, щетиною, скрипіли на ходу, і на кожній з восьми сійрчав гострий пазур.

Вона вискочила на півдорозі між Семом і Фродо — а той не оглядався і нічого не підозрював. Сема гадина не помітила — а може, побоялася знову потрапити під зоряне світло; вона зосередилася на Фродо, а той усе біг, засліплений надією. Щелоба бігла швидше. Ще пара стрибків… Сем застогнав і, задихаючись, крикнув несамовито:

— Увага! Пане, бережіться! Я…

Липка волога лапа заліпила йому рота, і холодні щупальця обплели ноги. Сем рвонувся, але хтось невидимий тримав міцно.

— Ось він, — засичав ненависний голос. — Ми схопили його, мерзенного гобіта, мій дорогесенький, ми залиш–шили його для ссебе, а другого візьме вона… Так–так, хай його з’їссть Шелоба, Смеагорл заприсягся не чіпати доброго хазяїна. Зараззз Смеагорлові діссстався другий гобіт, поганий гобіт…

І він плюнув на Сема. Обурений зрадою, у розпачі, що не може допомогти Фродо, Сем знайшов у собі сили, які Горлум і не підозрював у флегматичному, простуватому вайлові. Він сам не зміг би спритніше вирватися з лабет, не міг би битися відчайдушніше за Сема Гемджи в ту мить. Він вивільнився з липких обіймів і помчав уперед, силкуючись на ходу скинути лапу зрадника, стиснуту на його шиї. Меч він тримав у руці, а на лівому плечі, на ремінній петлі, висів гондорський посох. Сем пробував відіпхнути Горлума ціпком, але той спритно вивертався і зумів вчепитися в зап’ястя Сема, немов залізними кліщами. Сем зі стогоном випустив меча. А в той час друга рука Горлума і далі стискала горло…

Тоді Сем зробив ще одну спробу. Він різко нахилився вперед, зненацька пригальмував і, відіпхнувшись ногами, кинувся на спину. Горлум не очікував такого простого підступу і від раптового поштовху теж полетів на землю; кремезний гобіт усією своєю вагою навалився на нього. Горлум заверещав і На мить ослабив хватку, але праву руку так і не відпустив. Сем відповз трохи, підвівся, круто обернувся навколо Горлума, схопив лівою рукою свій ціпок і садонув по руці супротивника вище ліктя. Горлум закричав і розтиснув пальці.