Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл

Книга Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл читать онлайн Фантастика / Фэнтези бесплатно и без регистрации.

У цій книзі ми розповімо щонайперше про гобітів, і читач довідається багато чого про їхні звички, але мало про історію. Дещо можна, звичайно, почерпнути з повісті, що була написана за Червоною Книгою Західного Краю та опублікована раніше під назвою «Гобіт». Ця історія переповідала зміст перших розділів, які склав сам Більбо, перший гобіт, чия слава відлунює далеко за межами його країни; він назвав їх «Мандрівка за Імлисті гори», бо там розповів про те, як мандрував на схід, потому повернувся додому — ця пригода згодом затягла гобітів у вир великих подій, яким і присвячена наша книга.

Але комусь, можливо, захочеться відразу дізнатися більше про цей самобутній дрібний народ. Для таких читачів ми зібрали відомості з гобітанських переказів, які й наводимо нижче.

965 0 14:27, 04-05-2019
Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл
04 май 2019
Жанр: Фантастика / Фэнтези Название: Дві вежі Автор: Толкиен Джон Рональд Руэл Год : 2004 Страниц : 140
0 0

Книгу Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл читать онлайн бесплатно - страница 140

1 ... 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140

— Але хто? — сухо запитав Шаграт. — Зважаючи на все, великий воїн, скоріше за все, ельф, у будь–якому випадку з ельфійським мечем, а то й із сокирою. Він гуляє по твоїй ділянці, а ти гав ловиш! От як!

Горбаг плюнув, а Сем сумно посміхнувся, слухаючи свій новий опис.

— Завше ти весь світ у чорне фарбуєш, — відповів Шаграт. — Можна інакше це пояснити. А я, між іншим, гав не ловлю, в мене усюди вартові розставлені, і я з обов’язками справляюся. Спершу треба зайнятися цим типом.

— Яке від нього пуття? — здивувався Горбаг. — Він випадкова фігура. Той дойда, бачиш, не особливо дорожив цим коротуном, позаяк покинув його непритомного. Суто ельфійська звичка, як кажуть!

— Там побачимо. Ходімо. Ми забалакалися. Ходімо поглянемо на цю недоїдену знахідку.

— Як ти його розбуркаєш? Не забудь, я його помітив перший. Якщо з ним можна побавитися, прийми мене з моїми дітлахами до гри!

— Куди поспішаєш? — буркнув Шаграт. — Я маю точні вказівки. Кожен затриманий чужинець має сидіти у вежі. Полоненого слід обшукати, забрати усе, що при ньому знайдеться. А докладний опис кожного предмета, одягу, зброї, листів, перснів і будь–яких речей відразу ж відправляти до Лугбурцу, і тільки туди. Торкатися полоненого забороняється під страхом смерті, за нього відповідають вартові, поки за ним когось не пришлють або начальство особисто не прибуде його допитати.

— Отже, оббілуєш його, як тхора? — пирхнув Горбаг. — А зуби, волосся та інше залишиш, чи як?

— Що ти плетеш! Я ж тобі тлумачу, бранці — власність Лугбурца. Цей дохля — не наша пожива. А що там з ним будуть робити, звідки мені знати? Може, прямо в казан піде!

— От дурень! Начебто розумний, а видно, мало м’яса їв, не знаєш того, що всяка дитина знає! «Дохля!» Ти, виходить, не знаєш милих жартів пані Шелоби? Якщо вона обкрутила жертву павутинням, значить, збирається її спожити. Але Шелоба трупами не харчується і крові з мертвих не ссе!

Сем у знемозі привалився до стіни. Темрява пішла червоними плямами і закрутилася виром. «Дурень, недоумок! — ледь стримуючи стогін, подумав він. — Серце моє чуло, живий він! Не довіряй, друже, своїй голові, це в тебе найнедоладніша частина! Я з самого початку мало сподівався, що ми виграємо, ось така в мене вада. Ну, і що тепер? Сидіти і слухати, що ці поганці ще набалакають?»

— Якби ти знав, який у Шелоби багатий вибір отрут! — продовжував Шаграт. — Вона коле свою здобич жалом у потилицю, і та відразу стає м’якою, мов риба без кісток, а тоді роби з нею усе, що заманеться. Пам’ятаєш старого Уфтака? Він пропав і не повертався багато днів. Ми випадково знайшли його в печері: він висів у павутинному мішку, в повній свідомості й очі розплющені. Ото ми посміялися! Шелоба про нього, певно, забула, але ми його вирішили там залишити, щоб її не гнівити. І цей недомірок години за три очуняє здоровісінький, хіба що голівонька поболить. І таким залишиться, поки ним у Лугбурці не займуться. А про Шелобу і не згадає!

— Він не знає, що на нього чекає! — засміявся Горбаг. — Гаразд, якщо не можна нічого іншого, я його хоч розважу повчальними історіями на цю тему. Йому ж, мабуть, не доводилося бувати у Лугбурці Чудовому, отже, нехай, довідається, який йому там гарячий прийом готують. Забава буде кращою, ніж я міг сподіватися. Ну, ходімо!

— Повторюю, ніяких забав! — відрізав Шаграт. — У полоненого і волосина з голови не повинна упасти!

— Добре, добре! Я б на твоєму місці зайнявся тим невідомим силачем, якого ти проГавив — перш ніж рапортувати. Тобі поки що похвалитися нічим: кота зловив, а лев утік!

Голоси стали віддалятися. Сем чув згасаючий тупіт ніг. Острах минув, і тепер у душі Сема клекотала лють.

— Усе я переплутав! — кричав він, б’ючи себе кулаком по чолу. — Так я і знав!

Фродо там, у поганців клятих! Ніколи, ніколи не можна кидати хазяїна! Я ж чув, як треба! Фродо мені цього не пробачить! Я повинен його визволити. Повинен, та й годі!

Він постукав по каменю руків’ям меча, але це не допомогло. Зате клинок розгорівся і добре освітив перешкоду: це виявився не обвал, а важенні, витесані з каменю двері, висотою у два гобітських зрости. Нагорі між низьким склепінням і дверима залишалася широка щілина. Напевно, з того боку стулки були скріплені міцними засувами, щоб їх павучиха ніякою хитрістю не могла дістати. Сем підстрибнув, схопився за верхній край дверей, підтягся і перекинув через нього ноги. Зістрибнути було вже зовсім неважко. Затиснувши сяючий меч у руці, Сем помчав по коридору. Фродо живий — відпочивати будемо потім — разом!

Незабаром Сем зрозумів, що наздоганяє Шаграта з Горбагом: попереду почулися вже знайомі голоси.

— Так я і зроблю, — сказав Шаграт сердито. — Закину його на самий дах.

— Навіщо? У тебе в підвалах замки поламані?

— Я повинен його стерегти, кажу тобі, — огризнувся Шаграт. — Це коштовний бранець. Я не довіряю ані своїм хлопцям, ані твоїм, та й тобі теж — дуже ти ласий до забав! Я його засаджу в таке місце, куди тобі не дістати. На даху — там надійніше!

— Ач, мерзотники! — пробурмотів Сем. — Забуваєте, добродії, про великого героя, про ельфа, що блукає поблизу!

З цими словами він завернув за останній ріг і переконався, що хитрощі лабіринту чи тонкість слуху підвели його: орки були ще далеко — чорні постаті в червонуватому світлі смолоскипів. Коридор йшов тут прямо і вгору, до двостулкової брами. Орки, котрі несли бранця, вже увійшли; під грубий спів та дзенькіт гонгів Горбаг і Шаграт теж переступили поріг.

Сем заволав, замахав Жалом, але слабкий його голос потонув у іншому шумі. Ніхто не помітив його. Ворота з брязкотом зачинилися: бумм! Заскреготіли залізні петлі. Сем з розмаху кинувся на окуті залізом стулки і впав, мов підкошений. Він лежав непритомний під ворітьми вежі орків, один, у темряві. Залізо і камінь відняли в нього Фродо — беззбройного і безпорадного бранця прислужників Ворога.

1 ... 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140
  1. В избранное
Отзывы - 0

Вы уже всё прочитали? Предлагаем вам поделится своим отзывом от прочитанного! Ваш отзыв будет полезен читателям, которые еще только собираются прочитать эту книгу.

Новые отзывы

  1. Гость Дмитрий Гость Дмитрий26 июнь 17:32 Приветствую! Готов купить ваш сайт knigov.ru, в том числе по цене выше рыночной. Меня зовут Дмитрий Купрацевич. В теме сайтов... Невеста Демона - Жданова Светлана
  2. Вова Вова13 ноябрь 11:04 Самая лучшая книжка в мире спасибо это третья часть Я не гость Я не в гость Я не гость... Приключения Тома Сойера - Твен Марк
  3. Иван Иван06 ноябрь 17:34 Очень интересная книга. Это третья часть. Первые две - "Контроль" и "Выбор". Спасибо автору.... Змееед - Суворов Виктор
Все комметарии
Новые книги