Дві вежі - Толкиен Джон Рональд Руэл

І поліз той тип у саме багнисько. Скоро твань досягла йому до підборіддя. Потім він поплив, учепившись у якесь барило. Древес теж зайшов у воду і стежив за плаванням.

— Він вже у Ортханку, — сповістив ент, повернувшись до нас. — Я бачив, як він виповз на Ганок, немов мокрий щур. Із дверей висунулась рука і втягла його усередину. Ну що ж, сподіваюсь, в Ортханку його приймуть люб’язно. А мені зараз треба змити бруд. Якщо хто буде мене шукати, я на північному боці. Тут нема води, підходящої для миття та питва. А вас попрошу посторожити ворота, діждатися гостей. Серед них буде правитель Рохану. Ви повинні зустріти його якомога чемніше. Пам’ятайте, його військо одержало велику перемогу над орками. Я вважаю, що вам краще, ніж ентам, відомо, як ушанувати такого достойного правителя. З того часу, як я оселився тут, багато змінилось правителів на зелених лугах цієї країни, але я все ще не навчився їхньої мови й імен не запам’ятав, їх треба буде почастувати їжею, яка личить людям, а на цьому ви теж знаєтесь краще за мене. Постарайтесь підготувати справжній королівське частування.

— Ось тепер вже точно все! Може, зараз ви поясните, хто такий цей Гадючий Язик?

Він і справді радник Теодена?

— Був, — сказав Арагорн. — А заразом служив і Саруманові. Доля суворо повелася з ним, та й по заслузі. Побачити зруйнованою твердиню, яку він вважав непереможною — для нього досить тяжке покарання. Але, боюсь, на нього чекають ще гірші дні…

— І я думаю, Древес відправив його до Ортханка не заради милосердя, — зауважив Меррі. — Мені здалося, що при цьому він відчув якесь задоволення, бо коли йшов, посміювався собі у бороду. Ну, а потім у нас було по саме горло роботи — виловлювати з води харч, досліджувати різні закутки. Тут неподалік знайшли дві комори, які не зіпсувала вода, але Древес зразу прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра: треба, казали, людської їжі на двадцять п’ять осіб. Виходить, вони всіх точно перелічили ще по дорозі. Вас, видно, збирались пригощати разом з усіма. Але за нашим столом можете не жалкувати, що туди не пішли. Ми про всякий випадок половину запасів залишили. Навіть кращу половину, тому що вина енти не взяли. В Ізені досить води і для ентів, і для людей, ось як вони сказали. Ну, якщо вони цю воду приправлять на свій лад, вона припаде до смаку гостям. У Гандальфа борода стане буйна, кучерява… Енти пішли, а ми сіли відпочивати, бо дуже втомились. Але не дарма витрачали сили: якби не шукали продуктів, не знайшли б барильця з куривом! Пін сказав: курити натще шкідливо. Отож ми й заморили черв’ячка, як ви могли бачити. Тепер усе вам зрозуміло?

— Окрім одної дрібниці, — нагадав Арагорн. — Як гобітанський тютюн з Південної чверті потрапив до Ізенгарда? Чим більше я про це думаю, тим більше дивуюсь. Правда, у самому Ізенгарді я не бував, але всі землі поміж Гобітанією та Роханом знаю добре. Вже багато років ніхто не ходить, не їздить цим шляхом, і товарів не возять, хіба що тільки потай. Як би не вийшло, що у Сарумана в Гобітанії є потайні прихильники. Гадючі Язики бувають не тільки при дворі Теодена! А чи були на барилах проставлені дати?

— Були, — відповів Меррі. — Листя збору 1417 року нашого літочислення, тобто зовсім свіже.. — Гей, та що ж я кажу! Це ж минулий рік! В нас тоді тютюн рясно уродився.

— Гаразд, — зітхнув Арагорн. — Якщо тут і ховається якась підлість, вона вже належить минулому, та й все одно поки ми тут, нічого виправити не можна. На всяк випадок, я скажу Гандальфові. Може, порівняно з іншими справами це дрібничка, а все ж таки…

— До речі, чому він так довго не ще? — здивувавя Меррі. — Вже вечоріє. Ходімо розім’яти ноги, га? Якщо ти ще не бував тут, Блукачу, чи не хочеш помилуватись Ізенгардом? Хоча веселого тут мало…

Розділ 10

ГОЛОС САРУМАНА

Друзі пройшли крізь розбитий тунель до міста; Ортханк чорщв, мов скеля, над зруйнованим Ізенгардом, його неживі вікна дихали загрозою. Вода вже майже спала. Де–не–де ще стояли каламутні калюжі, але більша частина широкого кола оголилась, слизька від мулу, засмічена, вся у темних проваллях; колони, стовпи та залізні балки лежали покотом, як колоди після повені. На північному краю улоговини можна було помітити групу вершників.

— Це Гандальф і Теоден з почтом, — сказав Леголас. — Ідуть до Ортханка. Ходімо й ми туди!

— Тільки обережно! — попередив Меррі. — Тут чимало розбитих плит та всіляких дір. Дивіться собі під ноги!