Фройд би плакав - Карпа Ірена

Марлині п'яні роздуми припинила доволі твереза думка про те, що її вестибулярний апарат скоро здасть позиції, і радісне розхитування в гамаку вибухне барвистим фонтаном спожитої недавно вечері. Вона обережно вишпорталася з сітки і навшпиньки, ніби боячись привернути увагу богів нудоти, підкралася туди, де зник був Х'ялмар.

— Та бо хто його зна, які тута ще духи живуть, якщо їм люди жертвують пляшки із «фантою» в їхні домашні храми…

—

Бангкок. Нічний клуб із якоюсь смішною назвою. Тепер уже немає різниці, бо тієї ж ночі він вибухнув. Десь зо двадцять хвилин по тому, як Марла з Х'ялмаром вийшли на вулицю і відмовилися взяти таксі, що чекало просто під клубом.

— Скільки? 80 бат? Ні, дякуємо, ми ліпше пройдемося… Правда, чукча?

Х'ялмар назвав Марлу чукчею, бо так її описала з годину тому російська проститутка. Власне, для того, аби пересвідчитися саме в цій національності проститутки, Марлі довелося чимчикувати за нею до клубного туалету.

— Бо хто його зна, — міркувала Марла, — з Росії вона, а чи з України. Національна ідентичність — штука дещо провтикана…

А гетера (ба навіть дві — ця і старша за неї, з обличчям, пописаним нелегким досвідом) таки виявилася з Росії. Акцент — штука сильніша за будь-яку примарну ідентичність. Марла стояла біля дзеркала і, дивлячись дещо не зовсім зосереджено на високу фарбовану білявку, що підтягувала колготи, тихо посміхалася.

— Что ета за чукча стаіт, как ти думаєш? — спитала дебела поціновувачка пергідролю у своєї колеги із мудрим обличчям. Та промовчала.

— П'яная в стєльку, — продовжила білявка опис Марли.

— Щаслівая, — знизала плечима досвідчена.

Марла продовжувала дурнувато посміхатися, проводжаючи поглядом дівок: одну — до виходу, другу — в туалет. Тайська техпрацівниця з острахом і обережністю запропонувала російській «міс» шмат туалетного паперу, а відтак полегшено зітхнула, коли за «міс» закрилися двері. Потім, не знати чого, — принаймні, так здалося Марлі, — техпрацівниця із вдячністю поглянула на неї. Марла посміхнулась у відповідь і пішла відливати.

Хвилину по тому вони вже скажено танцювали з Х'ялмаром під суміш гіп-гопу й індійського фольку.

— Цікаво, — питала Марла не знати кого, споглядаючи трохи скуті рухи тайських дівчат, — і чого то курви по всьому світі танцюють однаково?

— Не знаю… — прокричав Х'ялмар (іншого виходу при такій гучності не було) — ти танцюєш добре!

— Ага, ти теж, — збрехала Марла, — а я собі і курва неабияка.

А двадцять хвилин по тому клуб підірвали. Марла з Х'ялмаром якраз отримували спільний оргазм у ліжку готелю «Атланта».

— А уяви собі, що то вибухнув той самий готель, де ми щойно були!

— Ага, прикольно… Всі ті російські проститутки.

I вони заснули.

11. Я бачила кратер вулкана згори. З неба.

— Як ти думаєш, — питала Марла, запихаючи щойно вкрадену у тайських авіаліній чайну ложечку собі в кишеню, — яка то холера вчора понесла нас у той… як його?

— «Буум Руум».

— Добре, бум рум. і яка свята думка нас звідтіля вчасно вивела?

— По-моєму, ти просто захотіла трахатися. — Та ну?

— Чи купатися. Є в тебе якась нездорова звичка скакати у басейни в одязі і взутті.

— Ага, бач', як виявилося, здорова. Альо, цьоцю, де мій коньяк?! — Марла підійняла дупу з крісла, наскільки то дозволяв застібнутий ремінь безпеки, і скривила відчайдушну міну стюардесі. Та підійшла, несучи в руках тацю з коньяком «Сатш», і, не зовсім вірячи в те, що така маленька дівчинка може спожити стільки алкоголю за годину перельоту, ще раз про всяк перепитала:

— Вам коньяку, мем?

— Так. Будь ласка. — Марла простягнула їй свою шклян-ку, — о, до речі, а нам додому скляночок не треба?

— Уже чотири є… — Х'ялмар поворушив ногою рюкзака.

— Щось не брязкає, — Марла проковтнула рештки коньяку, — треба п'яту.

Відтак, все-таки трохи встилаючись сусідів, вона обережно заховала до наплічника черговий об'єкт своєї аероклептоманії.

— Моя мама була в шоці, коли якось помітила за вечерею у мене в Берліні, що на ножі стоїть тавро «Люфтганзи»… — прошепотів Х'ялмар.

— А моя би сказала, що я — хазяйська дитина.

— Найкращі авіалінії — сінгапурські. Там можна цупити зубні щітки з пастою, станки для гоління, ножики не такі гівняні, як у тайських авіаліній, рушнички навіть можна…

— Та ну — рушнички? Вони ж манюсінькі! Щоби нормальний рушник зробити — це ж треба їх докупи зшивати. Впадло. Все одно, що шити шубу з білочок.