Фройд би плакав - Карпа Ірена

— Привіт! — Марла поцілувала здивованого Анджея. Я привезла тобі дві твої книжки. Тепер у нас буде спільна бібліотека. Я поживу у тебе якийсь час. Добре, правда? — Марла навіть не розвелася на подобу риторичного питання. З Анджеєм цього не вимагалося.

— Заходь, старенька, єсно… Диви — тут ти, і там ти, ги-ги, — процитував він старий наркоманський анекдот, тицяючи пальцем в екран телевізора.

— Ти що, збоченцю, телевізор купив?! — не повірила очам Марла.

— Ато! Пику твою обсервую еврі дей тепер зате…

— Ну, тепер будеш її в 30 созєрцать, поки не повилазять ясні очі… Жерти є що?

І вони таки пішли до старосвітської крамниці за креветками і білим сухим. Довго потім розмовляли, позвішувавшись головами донизу з невисокої канапи, ноги на стіні. Відтак пішли чистити зуби на брудершафт (Марла вже колись давно запопадливо поселила в Анджеєвій ванній свою зубну щітку), дослухали весь МШЕ, що залишався, і, врешті-решт, повкладалися спати.

Серед ночі (десь між другою і четвертою) Марла раптом прокинулася і конвульсивно підірвалася на ліжку. А потім, неосмислено вдивляючись широко відкритими очима в глуху темряву кімнати, гаряче зашепотіла, звертаючись чи то до сплячого святого Анджея, чи до несплячого десь на іншому кінці міста, понервованого її розшуками, вбивче коханого Іллі, чи до завжди світлого і рідного скандинавського білявчика Х'ялмара, захованого в такій далекій тепер Південній півкулі:

— А зараз, любий, ми просто ляжемо спати… Заплетемося один довкола одного, як завжди… А завтра ми вже не будемо вставати по черзі. Нам не треба буде замовляти сніданок на різні години. Не треба буде писати листи різним людям. Не треба буде перевзувати з ніг на ноги в'єтнамки, щоби піти в туалет. Не треба буде думати про твоїх жінок, а моїх чоловіків і жінок. Не треба буде зважати на різницю національностей у паспортах. Ми просто поскидаємо всі метрики докупи на якій-небудь площі і підпалимо їх на курчу мать. Навіщо нам усе це? Завтра ж бо ми прокинемося іншою, хоча й тією ж самою, істотою. Тільки вже Єдиною. Кращою. Досконалішою. Повнішою і просто андрогінною. Завтра ми прокинемося Мар-о-Маром.

Кінець кінцем

Якось, повернувшись увечері додому з оберемком квітів та іншого мотлоху для дружини (упс, вона таки не любила зрізаних квітів…), він відчув, що дещо в їхньому домі змінилося. Дійсно, чогось бракувало. Все було на місці, тільки вона не прийшла ні через дві години, ні на другий день. Він сидів і нічого не міг зрозуміти. Потім, день на третій, зазирнув до своєї поштової скриньки і знайшов там коротесенького листа:

Не можу бути з жодним чоловіком. Усі ви — убивці свободи. Чи то пак, я стаю убивцею свободи, як тільки-но заприсягаюся жити разом із чоловіком. Кохані й некохані, справжні й помилкові — від усіх вас просто хочеться втікати. Бігти на волю, голосно кричати, не озиратися назад. Не просити пробачення — однаково ви цього не любите і не пробачите мені ніколи. Не пробачите мого прощення пробачення. Вам потрібна Дикість, що уб'є вас, що розірве нас на шматки, а потім буде збирати докупи. Можливо, то вже буде інша жінка. Та, що прийде за мною. Вона не помилиться — у мене дуже глибокі сліди…

М.Ф.

Серпень 2003 — травень 2004

Париж — Франкфурт — Джокджакарта — Джакарта — Бангкок-Джакарта — Джокджакарта — Київ — Яремча — Київ — Джакарта — Гілі Айр — Убуд — Джокджакарта — Берлін — Мюнхен — Київ — Делі — Аґра — Катманду — Тхімпху — Київ — Яремча — Лімасол — Київ — Ярославль — Київ — Прага