Фройд би плакав - Карпа Ірена

Знаєш, насправді кожен з нас дуже добре відчуває, що там у нього на кармічному бекграунді нашарувалося… Одним слід, відповідно, вчити дітей доброму й вічному, а другим — показувати, що добре й вічне не може існувати без своїх темних аспектів, інакше би здохло від своєї неповноцінності. Одним слід нав'язувати людям ритуали людського суспільства, а другим — показувати тим зацофаним людям альтернативні життєві шляхи, щоби хтось із них — зовсім малий відсоток — зміг колись розцофатися.

— Слухай, реально дуже схоже на те, що витворяв Лама Друк-па! — в стриманого Х'ялмара навіть з'явилося щось, подібне до емоції. — Одного разу, коли він дістав благословення — якийсь талісман, що належно було повісити на шию — Божественний Божевільний намотав його собі на член, сказавши, що це принесе йому успіх з іще більшою кількістю жінок.

— Круто.

Х'ялмар продовжував:

— Через свою скандальну поведінку й сексуальний гротеск він таки добивався звільнення людей, провокуючи їх позбутися непотрібних упереджень…

— І, що найдивніше — це йому вдавалося! — сміялася Марла, — і то ще коли! В Європі в той час влаштовували інквізиторські вогнища найвищої християнської моралі, а папа Пій ібав рідну дочку!

— Атож, у Європи вже тоді не було шансів… — сміявся Х'ялмар.

— Точно, не було.

— Угу… — Х'ялмар зупинився й показав рукою в той бік, звідкіля вони щойно прийшли. — До речі, хочеш почитати найвідоміший вірш Божественного? Він буквально виклав суть своєї позиції в кількох рядках, коли зустрівся з одним чуваком… зара подивимося, як того чувака звали

Чувака звали Пема Лінґпа ^[66]. Марла із Х'ялмаром підійшли до заскленого підсвіченого сувою (складені таблички з непальськими письменами, перемежовані яскравими, вицвілими від давності, клаптиками шовку) і заходилися читати видрукований на А4 англійський переклад ^[67].

Я, божевільний з Кийшодрука,

Тиняюся з місця до місця;

Я вірю в лам, коли мені підходить,

Я практикую Дхарму, як мені завгодно,

Я вибираю будь-яку якість, всі вони ілюзії,

Будь— які боги, всі вони Пустота Розуму.

Я промовляю гарними й огидними словами Мантри; це все одно,

Моя медитаційна практика — дівчата і вино;

Я роблю те, що хочеться робити, блукаючи у Пустоті,

Минулого разу я бачив тебе з бумтангським ^[68] трулку ^[69];

З моїм тлом бездоганним кармічним я зміг наближатись.

Воістину, це було добрим знаком, тебе зустріти на прочанському шляху…

— Отож… — зітхнула після прочитання Марла, — ще б розібратися з усіма пемами й ламами!

— Хочеш писати докторську в Бутані?

Ага, і по 200 баксів за день перебування. Гіннесс би всрався.

— А Фройд би плакав.

— Істинно. Яко мала дитина при цій казці про Всесильне Лібідо. Добре плакати від щастя, знаєш…

— Добре плакати над Еверестом?

— І в Національному Музеї.

— І при першій зустрічі з океаном.

— І при останній.

— І при тому, як в одній культурі хтось вважається святим за те, за що в іншій його би знищили в найганебніший спосіб.

— І при тому, як ненавмисно твоя Мрія підходить до звершення.

— І при тому, як втрачаєш того, кого любив, добровільно вступаючись із його дороги до Мрії…

— І при тому, як той, кого любиш, сумує.

— І коли сміється.

— І коли усвідомлюєш його минущість.

— І коли свою власну.

— І намарність геть усього.

— І Пустоту.

Для усвідомлення останнього Марлі знадобилися би довгі роки й неймовірні зусилля. Поки вона просто усвідомлювала, що ще просто неготова. Глобально неготова. Всі її усвідомлення жили десь там собі попереду, проте невтомно нагадуючи про свою необхідність.

— Як би то не провтикати час? — запитала Марла чи то в Х'ялмара, чи то в мосту, на який вони підіймалися, щоби перейти від дзону на іншу, жилу частину Паро. Дерев'яний старий міст було збудовано у формі тунелю, при вході виведено яскраву мандалу, а з обох боків тріпотиш різнобарвні молитовні прапорці Марла фотографувала, як вони повняться вітром як живуть і дихають на них старовинні й завжди нові тексти буддійських звернень до Бога.

Hot stone is a good stone ^[70]

В готелі, де в обов'язковому порядку мали жити Марла з Х'ялмаром, раніше відпочивали тільки королівські гості, а єдиним неподільним власником його був прем'єр-міністр. Тепер готелик називався «Тsger Nest» і мав дуже обмежену кількість кімнат, що радше скидалися на експонати виставки прикладного мистецтва, ніж на житлові апартаменти.