Bitches Get Everything - Карпа Ірена

– Знаєш, – виходжу з ванної після чергового забльову я, – щось мені більше подобається, коли ти колеш мені в дулу Б-6 і Б-12 ^[37] перед презентаціями.

– Попий водички. – Сумно подає мені чергових півтора літра красивий і дорослий Психіатр.

На ранок юний адміністратор Мухамед приносить нам в номер рідку розчинну каву, потім ми повільно гуляємо сонним приморським містечком і я даю собі слово більше ніколи не повертатися в ці краї. Ліпше вже десь на Шрі-Ланку чи у В'єтнам – ось де кава, їдло, люди…

Через півроку я це слово порушую, в перший же день знову труюся – цього разу алкоголем, марно намагаюся переконати «наукову співробітницю» Карадазького заповідника пустити нас із Долоріо до заповідника самих, без попсової екскурсії, щоби ми спокійно вибрали місце для зйомок майбутнього фільму, науковиця, лузаючи насіння, аґресивно каже: «А гдє ваша афіциальная бамага?!», лушпайка прилипла їй до нижньої губи, хімія кольору «баклажан» обурено ворушиться у неї на маківці, мене ледь повторно не знуджує, ми виходимо надвір, і, сівши під сосною Станкевича, я даю собі слово № 2 НІКОЛИ сюди не повертатися. Цього разу я його дотримаю.

00:00:00:16

Отож якоїсь миті стало ясно, що число актуальних чоловіків у моєму житті ніжно переїхало на помітку «6». А то й «7». Стрілка невпевнено коливається, а часу на власне життя не лишається взагалі. Тим більше на творчість… Ну шо за нахуй? Якийсь щоденник апоґейші, писаний іржавим ножем по живому тілу. Всі ці проживання і перепроживання стосунків, їх найдрібніших па-тернів чи – якщо вже перестати брехати – просто їх битовушних подробиць. Грьобаний наркотик, вся ця чужа краса, всі ці запахи і звуки. Всі ці мікроплощинки для самолюбування. Як зробити ці асфальтові (дзеркальні?) поля бодай картопляними грядками, якщо вже не засадити їх бульбами женьшеню для вирощування орхідей?! Як же повернутися до творчості? Як повернутися до творчості? ЯК ПОВЕРНУТИСЯ ДО ТВОРЧОСТІ?

Як назбирати її плодів і начавити з неї пюре, і пюре закатати в банки, в банках взяти кредити, всіх наїбати і купити всім нещасним сто тисяч цистерн із серотоніном, а потім непомітно й безболісно здохнути?

Щоби ті семеро вже мене, одну, не ждали. А щоби прийшли в один прекрасний день на могилку геніальної – ні, краще епохальної – Тріші Торнберґ і думали про те, ким же вона насправді була. Щоби вони вперше в житті зустрілися всі разом в одному місці фізично, а не в моїх снах, залишаючи по собі, як шлейф, ниюче хвилювання на весь наступний день. І щоби не рюмсали там і не зітхали, а тихо посміхалися до якого-небудь дурного будяка на тій могилці чи один одному. І щоби думали: «Ха! Та то я один був чоловіком її життя. Меном, котрому вся та її кінематографічна хуйня присвячувалася». І знаєте, один із них точно матиме рацію.

Таке я собі думаю, ідучи повз Житній ринок. Ринок життєвих позицій, йолка-палка. Завжди тут біля нього якісь глюки. Тепер от стоять по різні боки дороги двійко психічнохворих і явно не помічають один одного. При цьому між ними відбувається десь та-кий-от діалог (виконується фальцетом на всі можливі децибели):

– Скажи мне кто твой друг і я скажу кто ти! Скажи мне кто твой друг і я скажу кто ти!!! Скажи мне кто твой друг і я скажу кто ти!!!! – це перший псіх.

– Хуй свіньє нє тваваріщ! Хуй свіньє нє твараріщ!!! Хуй!! Свіньє!! Нє твараріщ!!! – другий.

«Сам як інший» – чогось спав на думку Рікер. – «Ат такова і слишу!» – згадалося з дитинства.

Але тут один іншого вочевидь не чув. А відповідав дуже в тему. Цікаво, як часто ми перебуваємо з іншими в такому «діалозі», перебиваючи й доречно щось вставляючи, не вилізаючи зі свого insaneinthebrainсвіту. І чи взагалі такі штуки бувають. Я мислю, як якась коровка з мультика. Може, зробити мультик про коровку?

Наразі в мене три заказняки і одна творча задумка. Традиційно за перші три – гарантоване бабло, за останню «одну-оди-ничку» – долари душі, як каже один персонаж московського шоу-бізу.

В першому заказняку – типу Гангстерського роуд-муві із наркотиками, купами купюр (не в сенсі обрізок, а в сенсі купівельного ресурсу), дорогими тачками, сракатими тьолками і всім таким – мусить зніматися бездарна поп-звізда. Її «папік» валить на то купу бабла, і продюсер картини зо всіх своїх сил намагається довести, що ця девочка – восходяща супер-стар, умнічка і красавіца (вкуси у всех сваї!!!). А те, що в неї кіль (така біда з грудною кліткою, гріх злорадствувати) – все це скриє грамотна операторська робота.