Bitches Get Everything - Карпа Ірена

И еще. Когда ты пишешь «твоя я» или что-то подобное… мне немного дико… Но при этом дико приятно. Хотя я даже не знаю, когда придет осознание этого факта. Мне для этого не хватает, наверное, эгоизма. Не хватает его, чтобы забрать тебя в Штаты. Не хватает чтобы о-очень многое тебе рассказать, сказать. Но хватает, чтобы не верить в это. Фу. Я – это фу! Я как письма счастья, только еще хуже. Учти».

Ну, але зрештою вона нікуди не поїде. Бо, незважаючи на всі між нами лажі, я цього егоїстично не хочу. Я хочу, щоби вона жила тут, поки я тут живу. Хочу, і все. А бажання придурків завжди здійснюються. Правда, Боженька?

00:00:00:21

Як же мені потрібно когось особливого на головну роль, о Боже, як мені потрібно… І як важко буває під'їхати до цього особливого плавно, ненав'язливо, не так, щоб одразу з конкретною пропозицією, гм. Бо від конкретної пропозиції воно може конкретно відмовитися… Тим паче за нею – OK, Трішо, будь відверта сама перед собою – стоїть не що інше, як бажання цим особливим заволодіти. Ще не зрозуміло, для чого, і навіть саме бажання ще не ясно оформилося, та все ж. Якесь передчуття підказувало мені, що діяти треба плавно і виважено, і тоді, можливо, цей його запах, що мучив мене безсонними ночами, ця його шкіра, до якої я торкалася хіба що під час привітального поцілунку, ці контури тіла, приховані від моїх захланних очей під одягом, одного дня стануть моїми. Тож давай, Трішо, вперед, напружся і ліпи свій сценарій. Чим таємничішим він буде, чим незбагненнітим, чим менш завершеним, тим більше в тебе буде приводів із ним бачитися, щось йому розповідати про це і ні про що, дивитися разом із ним твої улюблені фільми, мати пізні сніданки в кав'ярнях історичної частини міста і просто вдихати запах його близькості.

Ну от. Так і маю собі тепер: щодня треба щось писати, щоби мати приводи з ним зустрічатися. Sous pretexte de ^[41]. Пишеш = бачиш. Не пишеш = куриш бамбук. Господи, ну як іще краще Ти міг би простимулювати мій творчий процес?! Га? Спасибі Тобі. Давненько я вже не закохувалася сильно, як у дитинстві.

Дитяча закоханість від дорослої відрізняється тим, що вуси-ки-щупальця її відходять не від статевих органів, а десь з-під грудей. Так, що аж трохи піднуджує. І дико не хочеться т. зв. взаємності – принаймні її передчасних проявів. Бо меджік пропаде. І буде те саме, що й із теперішніми сімома коханцями. Нехай цей буде восьмим і непочатим, поки що. Такий от непочатий край роботи – very energetic treasure ^[42].

Тим часом свято краси та істерики продовжується. Тріша Торнберґ стає «Модним Режисером 200*-го року», тусує на ґламурних церемоніях, блює від ґламурних церемоній (чи від порошку, підсипаного організаторами в її шампанське, щоб отримати шаровий скандал для преси?), ходить на покази місцевого прет-а-порте, співчуває місцевим дизайнерам, отримує пропозиції побути манекенницею на показі японського стріт-фешену, до знудження і потемніння в очах танцює на дискотеках, цілується з обдовбаними білявками по клубних туалетах і спостерігає за іншими «панками і нонконформістами», що раді погоцати під поп-музичку.

Тріша ТорнберГ здійснює сакральну мрію істерика – ганяє Центральними вулицями міста у криваво-червоній відкритій машині, шугаючи повз міліціонерів на повній швидкості, на повній гучності слухаючи Sabotage олд-скульних BEASTIE BOYS. Дивлячись широко розплющеними очима у весняне небо, вдихаючи його на повні груди. Живучи земне життя повною мірою.

Ейфорія. Посмішка і внутрішні стрибки чимраз вище і вище. Останньою краплею емоційного орґазму стає sms від її energetic treasure, котрий зазвичай її кіна не розумів і використовував його хіба що як засіб від хронічного свого безсоння:

«Я твоє ПОРНО жер все, аж давився:). Торнберґ, ти геній, ета піздєц, там саме той жир, від якого я злітаю аж до неба!:)»

Жорстокий місяць квітень… ^[43]

00:00:00:21 (а)

Sous Pretexte de Sexe.

Enfant Terrible vs Femme Fatale ^[44].

Ну от, він жер, аж давився, а я давлюся вибором між оцими двома назвами майбутнього кіна. І що його вибрати, щоб і красиво, і пойнятно?… Порадьте великомучениці.

Що ще мене розриває? Те, що я проводжу весь свій час із цим своїм Цунамі (то він Treasure, то Цунамі), заледве торкаючись його, він притлумлює мене, як касетна бомба загін моджагедів. Проте варто нам роз'їхатися, як мене накриває якась тваринна тривога, а то й галімо містичний страх смерті. Я відчуваю його запах у своєму помешканні, хоча він ніколи сюди не заходив. Я шукаю цей крихітний клаптик запаху у напівсні і не можу через це сковзнути в глибокий сон. Мене розривають пазурі різновекторних почуттів, мої рухи склеюють зациклені думки, мене збивають з пантелику лінки, знову ж таки, на його запах, вражає нестерпне бажання торкатися його волосся й обпікати язиком заглибину в лікті. Магнієві спалахи його чорнезних очей, шматки лірики Perfect Day впереміш із Perfect Drug, бо сам він є другою субстанцією, з якою я калатаюся в першій пробірці…