Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Добре, — пробелькотав, устаючи, Гаррі.

Його виделка з брязкотом упала на тарілку.

— Гаррі, щасливо! — прошепотіла Герміона. — Все буде гаразд!

— Так, — відповів Гаррі якимось чужим голосом.

Він вийшов з Великої зали разом з професоркою Макґонеґел. Вона також була сама не своя. Правду кажучи, виглядала вона не менш стривожено, аніж Герміона. Вивівши Гаррі кам’яними сходами на холодне листопадове повітря, професорка поклала йому на плече руку.

— Головне — не боятися, — порадила вона. — Головне — не розгубитися… Поруч будуть чарівники, вони втрутяться, коли щось піде не так… Намагайся показати все, на що здатний, і ніхто тобі нічого не закине… З тобою все гаразд?

— Так, — почув Гаррі свою відповідь ніби збоку. — Так, усе гаразд.

Вона вела його узліссям до того місця, де стояли дракони, проте, коли вони підійшли до дерев, за якими мала б уже виднітися загорода, Гаррі побачив, що за деревами, приховуючи драконів, стоїть шатро.

— Поттере, ти маєш зайти в шатро разом з іншими чемпіонами, — сказала дещо тремтячим голосом професорка Макґонеґел, — і чекати своєї черги. Там уже є містер Беґмен… він ознайомить вас із… із процедурою… Бажаю успіху.

— Дякую, — озвався Гаррі безбарвним, відсутнім голосом. Вона залишила його біля входу в шатро. Гаррі зайшов усередину.

В кутку на низенькому дерев’яному ослінчику сиділа Флер Делякур. Від її звичної незворушності не лишилося й сліду: вона була бліда і вкрита холодним потом. Віктор Крум здавався ще похмурішим, ніж завжди. Гаррі припустив, що таким чином він демонструє свої міцні нерви. Седрик міряв кроками шатро. Коли увійшов Гаррі, Седрик йому ледь–ледь усміхнувся, і Гаррі всміхнувся у відповідь, хоч це було й нелегко, бо м’язи його обличчя мовби забули, як це робити.

— Гаррі! Ти вже тут! — радісно вигукнув Беґмен, побачивши його. — Заходь, заходь! Будь як удома!

Беґмен в оточенні блідих чемпіонів здавався якимось неприродно роздутим карикатурним персонажем. Він знову був одягнутий у стару свою форму команди «Оси з Озборна».

— От ми всі й зібралися… можна починати! — весело промовив Беґмен. — Коли зійдуться глядачі, я кожному з вас даватиму оцю торбинку, — він потрусив перед ними невеличким мішечком з багряного шовку, — з якої ви дістанете маленьку модель тієї істоти, з якою маєте зустрітися! Там є всілякі… е–е… різновиди, розумієте. Ще я мушу вам сказати… ну, так… ваше завдання — здобути золоте яйце!

Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно…

І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти… Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут — Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди — Беґмен розв’язав багряну шовкову торбинку.

— Спочатку дами, — подав він її Флер Делякур.

Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона — зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок «два». Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.

Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскраво–червону китайську метеорку. Та мала на шиї номер «три». Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.

Седрик запхав руку в торбинку й добув сіро–голубу шведську короткорилку з номером «один» на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку — номер «чотири». Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.

— Ну, от і все! — вигукнув Беґмен. — Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще… Гаррі… можна з тобою перекинутися словом? Надворі?

— Е–е… так, — безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом.

Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по–батьківському.