Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Це не має значення, — захитав головою Фред. — Це зовсім неважливо. Принаймні зараз.

— Ми передумали, — знизуючи плечима, сказав Джордж.

Однак Гаррі, Рон і Герміона не переставали розпитувати, тож нарешті Фред не витримав:

— Ну, добре, добре, якщо вам так цікаво… то був Лудо Беґмен.

— Беґмен? — Гаррі аж підскочив. — Ви хочете сказати, що він був причетний до…

— Та ні, — насуплено сказав Джордж. — Аж ніяк. Він Лудко–дурко. Йому не вистачило б кебети.

— То що тоді? — запитав Рон.

Фред якусь мить помовчав, і тоді промовив:

— Пам’ятаєте, як ми побилися з ним об заклад на Кубку світу з квідичу? Про те, що виграє Ірландія, але Крум зловить снича?

— Так, — підвердили Рон та Гаррі.

— Той бовдур заплатив нам золотом леприконів, яке розкидали ірландські талісмани.

— І що?

— А те, — буркнув Фред, — що воно зникло! На ранок золота мов і не було!

— Але… це, мабуть, випадково? — спитала Герміона.

Джордж гірко засміявся.

— Авжеж, спершу і ми так думали. Вирішили, що коли йому напишемо й повідомимо про помилку, то він її виправить. Але він нічого не робив. Не звертав уваги на наші листи. Ми намагалися поговорити з ним про це у Гоґвортсі, та він завжди вигадував якісь причини, щоб від нас відкараскатися.

— Врешті–решт він розізлився, — докинув Фред. — Сказав, що ми ще замолоді, щоб грати в азартні ігри, і що він нічого нам не дасть.

— І тоді ми попросили, щоб він хоч віддав наші гроші, — підхопив Джордж.

— Він не міг відмовити! — вигукнула Герміона.

— Ще й як зміг! — буркнув Фред.

— Але ж то були всі ваші заначки! — не вірив Рон.

— Не нагадуй мені про це, — сказав Джордж. — Врешті–решт ми з’ясували, що й до чого. Беґмен так само не повертав гроші батькові Лі Джордана. Виявилося, що він вляпався в халепу з ґоблінами. Він позичив у них купу грошви. Банда ґоблінів підстерегла його в лісі після матчу на Кубку світу і забрала все золото, яке було при ньому, — але цього не вистачило, щоб покрити всі борги. Ґобліни гналися за ним аж до Гоґвортсу. Він робив ставки в азартних іграх і процвиндрив геть усе. Не мав більше чим бряжчати в кишенях. І знаєте, як цей ідіот вирішив розплатитися з ґоблінами?

— Як? — запитав Гаррі.

— Він зробив ставку на тебе, — сказав Фред. — Поставив велику суму, що ти виграєш турнір. А грав він з ґоблінами.

— То он чому він весь час намагався допомогти мені виграти! — зрозумів Гаррі. — Що ж, я виграв — тепер він поверне вам ваше золото!

— Нє–а, — заперечно похитав головою Джордж. — Ґобліни грали так само підступно, як і він. Вони сказали, що ви з Діґорі розділили перемогу, а Беґмен ставив, що виграєш ти сам. Тому Беґменові довелося тікати. Він змився відразу після третього завдання. — Джордж глибоко зітхнув і знову почав роздавати карти.

Решта подорожі минула доволі приємно. Гаррі волів би, щоб вона тривала ціле літо, щоб потяг ніколи не доїхав до Кінґс–Кросу… але ж він цього року відчув на власному досвіді, що час, на жаль, не сповільнюється, коли попереду чекає щось неприємне. Тож Гоґвортський експрес прибув на платформу дев’ять і три чверті надто швидко. Потяг наповнився галасом і метушнею, учні почали вивантажувати речі й виходити самі. Рон та Герміона, тягнучи свої валізи, перелізли через Мелфоя, Креба та Ґойла.

Але Гаррі не поспішав.

— Фред, Джордж! Почекайте!

Близнюки озирнулися. Гаррі відчинив валізу і вийняв свій приз.

— Беріть, — він тицьнув торбу Джорджеві в руки.

— Що? — здивувався Фред.

— Беріть, — твердо повторив Гаррі. — Мені не треба.

— Ти здурів, — Джордж спробував віддати торбу назад.

— Та ні, — заперечив Гаррі. — Забирайте і творіть свої винаходи. Це для крамниці жартів.

— Він таки здурів, — майже з благоговінням вигукнув Фред.

— Беріть, — твердо сказав Гаррі. — Якщо не візьмете, я його викину. Я не хочу й не потребую цього золота. А посміятися я не відмовлюся. Ми всі не проти посміятися. Мені здається, що сміх нам тепер потрібен як ніколи.

— Гаррі, — слабким голосом промовив Джордж, зважуючи торбину в руках, — тут, напевно, з тисяча ґалеонів.

— Так, — засміявся Гаррі. — Уявіть, скільки вийде канаркових заварних.

Близнюки дивилися на нього широко розплющеними очима.

— Тільки не кажіть мамі, де ви взяли… Хоч тепер вона може й перехотіти, щоб ви працювали в міністерстві…

— Гаррі, — почав Фред, але той витяг чарівну паличку.

— Слухайте, — рішуче сказав він, — або беріть, або я вас зачарую. Я вивчив багато нових заклять. Тільки зробіть мені одну послугу, добре? Купіть Ронові декілька різних мантій, і скажіть, що вони від вас.

Перш ніж близнюки встигли щось сказати, Гаррі вийшов з купе, переступивши через Мелфоя, Креба та Ґойла, які й досі лежали на підлозі, вкриті не надто привабливими слідами заклять.

Дядько Вернон чекав за бар’єром. Місіс Візлі стояла біля нього. Вона міцно обняла Гаррі й прошепотіла йому на вухо:

— Думаю, Дамблдор дозволить тобі влітку приїхати до нас. Будь на зв’язку, Гаррі.

— Бувай, Гаррі, — сказав Рон, плескаючи його по спині.

— Па–па, Гаррі! — сказала Герміона і зробила те, чого не робила ще ні разу: поцілувала його в щоку.

— Гаррі, дякуємо… — пробелькотів Джордж, поки Фред палко кивав, стоячи збоку.

Гаррі підморгнув їм, повернувся до дядька Вернона й мовчки вийшов за ним з вокзалу. Поки що нема чого непокоїтися, сказав він сам собі, вмощуючись на задньому сидінні дурслівської машини.

Як казав Геґрід: те, що має статися — станеться… І він з готовністю зустріне все, що на нього чекає попереду.