Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Хазяїн сповістив мені про батькову втечу. Наказав зупинити його будь–якою ціною. Тож я чекав і спостерігав. Використав карту, яку забрав у Гаррі Поттера. Ця карта мало не зіпсувала всю справу.

— Карта? — швидко перепитав Дамблдор. — Що за карта?

— Поттерова карта Гоґвортсу. Поттер побачив на ній мене. Побачив, що якось уночі я крав у Снейповім кабінеті складники для багатозільної настійки. Він сприйняв мене за батька — адже в нас однакові імена. Тієї ж ночі я відібрав у Поттера карту. Сказав йому, що батько ненавидить темних чаклунів. Поттер повірив, що Барті Кравч–старший підозрює Снейпа.

— Цілий тиждень я чекав, коли батько прибуде до Гоґвортсу. Врешті–решт, одного вечора карта показала, що він з’явився на території школи. Я накинув плаща–невидимку й пішов йому назустріч. Він ішов попід лісом. Тоді там виникли Крум і Поттер. Я зачаївся. Скривдити Поттера я не міг — він був потрібен хазяїнові. Потім Поттер побіг по Дамблдора. Я оглушив Крума. І вбив батька.

— Н–і–і–і–і–і–і! — заверещала Вінкі. — Паничу Барті, паничу Барті, що ви таке казати?

— Ви вбили батька, — промовив Дамблдор тим самим м’яким голосом. — Що ви зробили з тілом?

— Відніс у ліс і накрив плащем–невидимкою. Я мав з собою карту, тому дивився, як Поттер забіг у замок. Там він зустрів Снейпа. До них приєднався Дамблдор. Тоді Поттер і Дамблдор вибігли з замку. Я обійшов їх ззаду і зробив вигляд, що наздогнав. Сказав, що Снейп мені розповів, куди треба йти. Дамблдор наказав пошукати батька. Я повернувся до його тіла. Знову глянув на карту. Коли всі розійшлися, я трансфігурував батькове тіло. Воно стало кісткою… Накинувши плаща–невидимку я поховав її у свіжо скопаній землі перед Геґрідовою халупою.

Запанувала мертва тиша — лише Вінкі не переставала скиглити й далі.

Тоді Дамблдор промовив:

— А сьогодні…

— Я запропонував віднести Кубок у лабіринт ще перед обідом, — прошепотів Барті Кравч. — І перетворив його на летиключ. Хазяїнів план удався. Він повернув свою могуть і тепер нагородить мене так, що всім чарівникам годі й мріяти.

Божевільний усміх ще раз освітив його обличчя, а тоді він безсило схилив голову на плече. Поряд з ним ридала й шморгала носом бідолашна Вінкі.

Розділ тридцять шостий

ШЛЯХИ РОЗХОДЯТЬСЯ

Дамблдор устав. Якусь мить він з відразою дивився на Барті Кравча. Тоді знову витяг чарівну паличку, і вона вистрелила кількома мотузками, що швидко закрутилися навколо Кравча, міцно його зв’язуючи.

Дамблдор повернувся до професорки Макґонеґел:

— Мінерво, чи могла б ти побути тут і попильнувати, поки ми з Гаррі піднімемося нагору?

— Авжеж, — кивнула професорка Макґонеґел з виразом легкої огиди, наче щойно тут хтось виблював.

Та її рука з чарівною паличкою, спрямована на Барті Кравча, нітрохи не тремтіла.

— Северусе, — обернувся Дамблдор до Снейпа, — будь ласкавий, попроси мадам Помфрі підійти сюди. Треба віднести Аластора Муді до лікарні. А тоді прошу тебе знайти Корнеліуса Фаджа і привести сюди. Не сумніваюся, що він сам захоче допитати Кравча. Скажи, що як я буду йому потрібен, то за півгодини він може знайти мене в лікарні.

Снейп мовчки кивнув і вислизнув з кабінету.

— Гаррі! — тихо покликав Дамблдор.

Гаррі встав і похитнувся. Біль у нозі, якого він не помічав, слухаючи Кравча, тепер повернувся і став ще сильнішим. Його всього трусило. Дамблдор узяв Гаррі за руку і допоміг вийти в темний коридор.

— Гаррі, спочатку піднімемося до мого кабінету, — сказав Дамблдор. — Там на нас чекає Сіріус.

Гаррі кивнув. Він наче заціпенів і втратив відчуття реальності. Та це його не турбувало, навпаки — він навіть радів. Йому не хотілося думати про все, що відбулося після того, як він доторкнувся до Кубка. Він не хотів перебирати спогади, свіжі й чіткі, мов фотографії. Дикозор Муді в скрині. Червохвіст, скорчившись на землі, пригортає обрубок своєї руки. Волдеморт підіймається з паруючого казана. Седрик… мертвий… Седрик просить, щоб його тіло повернули батькам…

— Професоре, — пробурмотів Гаррі, — а де містер та місіс Діґорі?

— Вони з професоркою Спраут — відповів Дамблдор. Його голос, такий спокійний під час допиту молодшого Барті Кравча, вперше затремтів. — Вона ж вихователька Седрикового гуртожитку, вона його знала найкраще.

Вони наблизилися до кам’яного гаргуйля. Дамблдор сказав пароль, гаргуйль відскочив убік, і Гаррі з Дамблдором ступили на рухомі гвинтові сходи, що вели до дубових дверей. Дамблдор їх відчинив.