Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Професорка Трелоні націлила тремтячого пальця на професорку Амбридж, котра й далі незворушно всміхалася, піднявши брови.

— Боюся… боюся, що вам загрожує велика небезпека! — драматично закінчила професорка Трелоні.

Запала мовчанка. Професорка Амбридж пильно дивилася на професорку Трелоні.

— Гаразд, — м’яко сказала вона, зробивши черговий запис. — Якщо це все, на що ви здатні…

Вона відвернулась, а професорка Трелоні застигла на місці, важко дихаючи. Гаррі піймав Ронів погляд і зрозумів, що Рон думає точнісінько те саме, що й він. Вони обидва вважали професорку Трелоні старою шахрайкою, але, з іншого боку, так ненавиділи Амбридж, що навіть відчули тепер до Трелоні певну симпатію — аж поки за кілька секунд вона на них не накинулась.

— Ну? — незвично жваво почала вона й клацнула в Гаррі під носом своїми довжелезними пальцями. — Прошу показати мені початок твого щоденника снів.

Коли вона закінчила надміру голосне тлумачення його снів (усі вони, навіть той, у якому він просто їв кашу, сміло, провіщали йому трагічну й передчасну смерть), він співчував їй значно менше. Увесь цей час професорка Амбридж стояла неподалік, роблячи записи в нотатнику, а щойно пролунає дзвінок, вона перша злізла по сріблястій драбині і, коли вони за десять хвилин прийшли в кабінет захисту від темних мистецтв, Амбридж уже чекала на них. Учні заходили, а Амбридж щось мугикала собі під ніс і всміхалася. Гаррі й Рон, витягаючи «Теорію захисних чарів», розповіли Герміоні, яка прийшла з уроку числомагії, про все, що сталося на віщуванні, але Герміона не встигла нічого в них запитати, бо професорка Амбридж закликала всіх до порядку, і в класі запанувала тиша.

— Прошу сховати чарівні палички, — з усмішкою звеліла вона, і ті учні, що з надією їх повитягали, мусили розчаровано ховати палички в портфелі. — Минулого разу ми закінчили перший розділ, тому прошу знайти дев’ятнадцяту сторінку й почати читати другий розділ: «Загальні теорії захисту та їхнє походження». Жодних зайвих розмов.

Вона сіла за стіл, шкірячись своєю широченною, самовдоволеною усмішкою. Учні зітхнули і всі як один почали шукати дев’ятнадцяту сторінку. Гаррі подумав, чи вистачить у книжці розділів, щоб її читати цілий рік, і вже збирався було шукати сторінку зі змістом, коли помітив, що Герміона знову підняла руку.

Професорка Амбридж теж це помітила. Ба більше, вона вже, здається, виробила стратегію поведінки саме на такі випадки. Замість того, щоб удавати, ніби Герміони не помічає, професорка встала й підійшла до неї майже впритул, нахилилася й прошепотіла нечутно для решти учнів:

— Що цього разу, міс Ґрейнджер?

— Я вже прочитала другий розділ, — сказала Герміона.

— То переходьте до третього.

— Я і його вже прочитала. Я прочитала всю книжку. Професорка Амбридж розгублено закліпала очима, але майже відразу опанувала себе.

— Тоді ви мали б знати, що пише Слинкгард про антипристріт у п’ятнадцятому розділі. — Він пише, що назва «антипристріт» не зовсім відповідна, — миттю затарабанила Герміона. — Він пише, що люди називають «антипристрітом» звичайний пристріт коли бажають, щоб це привабливіше звучало.

Професорка Амбридж підняла брови, і Гаррі бачив, що вона, сама того не бажаючи, була вражена.

— Але я з цим не погоджуюся, — вела далі Герміона. Брови професорки Амбридж піднялися ще вище, а погляд став явно прохолодніший.

— Ви не погоджуєтеся? — перепитала вона.

— Ні, — чітко й виразно сказала Герміона. на противагу шепотінню Амбридж, тож тепер ця розмова привернула увагу всього класу. — Містерові Слинкгарду не подобається пристріт. А на мою думку, він може приносити користь, якщо до нього вдаються заради захисту.

— Он як? На вашу думку? Та невже? — професорка Амбридж забула про шепотіння і випросталася. — Проте в цьому класі має значення думка містера Слинкгарда, а не ваша, міс Ґрейнджер.

— Але… — почала Герміона.

— Годі, — урвала її професорка Амбридж. Вона повернулася до свого столу й подивилася на учнів. Усю її безтурботність мов рукою зняло. — Міс Ґрейнджер, я знімаю п’ять очок з ґрифіндорського гуртожитку.

Учні обурено загули.

— За що? — сердито крикнув Гаррі.

— Не втручайся! — наполегливо прошепотіла Герміона.

— За безглузде втручання, що веде до зриву уроку, — шовковим голосом пояснила професорка Амбридж. — Я тут для того, щоб навчати вас за схваленою міністерством методикою, яка не передбачає висловлювання учнями думок з приводу тих питань, у яких вони дуже мало що тямлять. Ваші попередні вчителі з цього предмета давали вам забагато волі. Та жоден з них — окрім хіба що професора Квірела, який принаймні обмежував себе відповідними для вашого віку темами, — не пройшов би міністерської перевірки…