Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Я лише хотіла знати, пані професорко, чи ви отримали мою записку з датою й годиною інспек…

— Очевидно, що отримала, бо інакше я поцікавилася б. що ви робите в моєму кабінеті, — сказала професорка Макґонеґел і рішуче повернулася спиною до професорки Амбридж. Багато учнів обмінялися радісними поглядами. — Як я вже сказала, сьогодні ми будемо виконувати значно складніше «щезнення» мишей. Отже, закляття «щезник»…

— Гм, гм..

— Цікаво, — ледве стримуючи роздратування, обернулася професорка Макґонеґел до професорки Амбридж, — яким чином ви будете оцінювати методику мого навчання, якщо постійно мене перебиватимете? Доводжу до вашого відома, що я не дозволяю нікому розмовляти, коли говорю я.

Професорка Амбридж мала такий вигляд, ніби отримала ляпаса. Вона нічого не сказала, тільки розкрила свій нотатник і почала в ньому щось розлючено шкрябати.

Професорка Макґонеґел з абсолютно, незворушним виглядом знову звернулася до учнів.

— Як я вже казала, закляття «щезник» ускладнюється настільки, наскільки складнішу тварину треба «щезнути». Слимаки, як безхребетні, піддаються досить легко, а от з мишею, як представником класу ссавців, мороки буде значно більше. Таким чином, ці чари не можна виконати, думаючи про вашу вечерю. Отож… ви знаєте магічну формулу, побачимо, що у вас вийде…

— Як вона може мені дорікати, що я втрачаю з Амбридж самовладання! — прошепотів Ронові Гаррі, але на обличчі в нього сяяла усмішка — він уже зовсім не сердився на професорку Макґонеґел.

Амбридж не ходила по класу за професоркою Макґонеґел, так як вона робила це з Трелоні. Мабуть, збагнула, що професорка Макґонаґел такого їй просто не дозволить. За те весь час щось записувала, сидячи у своєму кутку, а коли професорка Макґонеґел нарешті звеліла всім збирати речі. Амбридж підвелася з похмурим виглядом.

— Це вже початок, — сказав Рон, тримаючи в руках довжелезного і в’юнкого мишачого хвоста, а тоді кинув його в коробку, з якою ходила по класу Лаванда.

Виходячи з класу, Гаррі побачив, як професорка Амбридж підійшла до вчительського столу. Він штурхнув Рона, а той — Герміону, і вони всі втрьох непомітно позадкували, щоб підслухати розмову.

— Чи давно ви вчителюєте в Гоґвортсі? — запитала професорка Амбридж.

— У грудні буде тридцять дев’ять років. — відрубала професорка Макґонеґел, заклацуючи замочок портфеля.

Професорка Амбридж це записала.

— Дуже добре, — сказала вона, — впродовж десяти днів ви отримаєте результати інспектування.

— Ніяк не дочекаюся, — холодно й байдуже озвалася професорка Макґонеґел, йдучи до дверей. — Ворушіться, — підігнала вона Гаррі, Рона й Герміону.

Гаррі не міг стримати усмішки і міг би поклястися, що отримав у відповідь таку саму усмішку.

Він думав, що наступного разу побачить Амбридж аж увечері, коли відбуватиме покарання, проте помилився. Коли вони йшли галявиною до лісу на догляд за магічними істотами, то побачили, що вона вже чекає зі своїм нотатником біля професорки Граблі–Планки.

— Ви не постійно викладаєте цей предмет? — почув Гаррі її запитання, коли вони підійшли до складаного столу, на якому зграйка поневолених посіпачок, схожих на живі гілочки, порпалася в пошуках мокриць.

— Щира правда. — відповіла професорка Граблі–Планка. заклавши за спину руки і похитуючись туди–сюди. — Я замінюю професора Геґріда.

Гаррі стурбовано перезирнувся з Роном та Герміоною. Мелфой шепотівся про щось з Кребом і Ґойлом. Він неодмінно скористається такою нагодою, щоб оббрехати Геґріда на очах у представника міністерства.

— Гм. — мугикнула професорка Амбридж і стишила голос, хоч Гаррі й далі чув її цілком виразно. — Цікаво… директор чомусь на диво неохоче ділиться зі мною інформацією з цього приводу… може, ви мені скажете, чим викликана така довга відпустка професора Геґріда?

Гаррі побачив, як Мелфой пильно глянув на професорок.

— На жаль, — безтурботно відповіла професорка Граблі–Планка, — мені про це відомо не більше, ніж вам. Я отримала від Дамблдора сову з пропозицією попрацювати кілька тижнів і дала згоду. Більше я нічого не знаю. То можна починати?

— Так, будь ласка. — дозволила професорка Амбридж, шкрябаючи щось у своєму нотатнику.

На цьому уроці Амбридж обрала іншу тактику й ходила між учнями, розпитуючи їх про магічних істот. Майже всі відповідали добре, і настрій у Гаррі трохи поліпшився — учні Геґріда не підвели.