Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Так–так–так… Гарнісінька забава.

Ріта Скітер прихилилася до тиночка, розглядаючи всі завдані збитки. Сьогодні вона була вбрана у вишневий плащ з хутряним фіолетовим коміром. Сумочка з крокодилячої шкіри висіла в неї на руці.

Геґрід осідлав скрута, який припер до стіни Гаррі й Рона, і намагався його вгамувати; спалах вогню вирвався з задньої частини потвори, спопеливши цілу латку гарбузового бадилля.

— Хто ви є? — спитав Геґрід Ріту Скітер, накинувши на жало скрута мотузяний зашморг і міцно його затягши.

— Ріта Скітер, кореспондент «Щоденного віщуна», — відповіла Ріта з осяйною усмішкою.

Її золоті зуби яскраво блиснули.

— Мені си здавало, Дамблдор мовив, що вам уже не вільно бувати в школі, — пробурчав Геґрід, злізаючи з дещо потовченого скрута й тягнучи його до інших.

Ріта вдала, ніби не почула Геґрідових слів.

— Як називаються ці гарнісінькі істоти? — запитала вона, всміхнувшись іще ширше.

— Вибухозаді скрути, — буркнув Геґрід.

— Та невже? — сказала Ріта, вочевидь, дуже зацікавлена. — Ніколи про них не чула. Звідки вони?

Гаррі помітив, як Геґрідове лице — від буйної чорної бороди і вище — заливається червоною барвою, і серце в нього закалатало. Де ж Геґрід їх узяв?

Герміона, яка, здається, думала про те саме, поспіхом промовила:

— Вони страшенно цікаві, правда ж? Правда, Гаррі?

— Що? О, так… Ой!.. Цікаві–цікаві… — сказав Гаррі, коли вона наступила йому на ногу.

— Ох, і ти тут, Гаррі! — здивувалася Ріта Скітер, озирнувшись. — То ти любиш доглядати за магічними істотами? Це твій улюблений урок?

— Так, — рішуче відповів Гаррі. Геґрід радісно йому всміхнувся.

— Гарнісінько — сказала Ріта. — Просто гарнісінько. Ви давно вчителюєте? — запитала вона Геґріда.

Гаррі помітив, що погляд її у цей час перескакував з Діна, що мав страшний поріз на щоці, — до Лаванди в обпаленій мантії — до Шеймуса, котрий дмухав на попечені пальці. Нарешті Рітині очі спинилися на вікнах халупи, в якій заховалася більшість класу. Учні попритискалися носами до шибок, приглядаючись, чи небезпека вже минула.

— Тілько другий рік, — сказав Геґрід.

— Гарнісінько… Ви, мабуть, не проти дати інтерв’ю? Поділитися своїм досвідом догляду за магічними істотами? «Віщун» щосереди дає зоологічну колонку — ви це, напевно, знаєте. Ми можемо надрукувати про цих… е–е–е… висохлозадих скутерів.

— Вибухозадих скрутів, — нетерпляче виправив Геґрід. — Та можна, чому нє?

Гаррі мав погане передчуття, але поговорити з Геґрідом так, щоб не помітила Ріта Скітер, було неможливо, тож він тихо стояв і дивився, як Ріта домовляється з Геґрідом про зустріч десь на цьому тижні в ‘Трьох мітлах», щоб зробити хороше велике інтерв’ю. І тут у замку продзвенів дзвінок, сповіщаючи про завершення уроку.

— Гаррі, до побачення! — радісно вигукнула Ріта Скітер, коли Гаррі з Роном та Герміоною зібралися йти. — Геґріде, отже, до п’ятниці, до вечора!

— Вона перекрутить кожне його слово, — прошепотів Гаррі.

— Аби він лише не завіз сюди скрутів незаконно, — з безнадією промовила Герміона. Вони перезирнулися — якраз на таке Геґрід був здатний.

— Він уже не раз потрапляв у різні халепи, але Дамблдор однак його не вигнав, — намагався їх втішати Рон. — Найгірше, що може статися — Геґріда примусять позбутися скрутів. Даруйте… невже я сказав, що це найгірше? Я мав на увазі — найкраще, що може статися…

Гаррі з Герміоною засміялися і з трохи легшим серцем пішли на обід.

Цього вечора Гаррі з подвійною насолодою узявся за пророцтва. Вони продовжували складати зоряні карти й передбачення, але тепер, знову удвох з Роном, усе це вкотре було страшенно смішно. Професорка Трелоні, спершу так приємно вражена їхніми пророцтвами власних жахливих смертей, дуже скоро стала дратуватися, бо Рон і Гаррі не могли стримати хихикання, коли вона пояснювала численні способи, якими Плутон може вплинути на людину.

— Мені здається, — прошепотіла вона містично, однак свого очевидного роздратування приховати не зуміла, — що деякі з нас, — професорка багатозначно подивилася на Гаррі, — не були б такі легковажні, якби побачили те, що вчора у своїй кришталевій кулі бачила я. Я сиділа тут, поглинута вишиванням, і раптом мене переповнила потреба порадитися з кулею. Я підвелася, сіла перед нею і задивилася в її кришталеві глибини… і як ви думаєте, що дивилося на мене звідти?