Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Шість серпиків, — назвав він ціну.

— Я розрахуюся, — швиденько сказав Гаррі, передаючи гроші.

Шинкареві очі ковзнули по Гаррі й на частку секунди затрималися на його шрамі. Тоді шинкар відвернувся й поклав Гарріні гроші в старезну дерев’яну касу, шухляда якої автоматично відкрилася. Друзі знайшли найдальший від шинквасу стіл, сіли і роззирнулися. Чоловік у сірих брудних бинтах постукав по ляді кісточками пальців і отримав від шинкаря чергову порцію паруючого напою.

— Знаєте, що? — пробурмотів Рон, захоплено поглядаючи на шинквас. — Ми б тут могли замовити все, що захочемо. Цей тип продасть нам що завгодно, йому абсолютно байдуже. Я завжди мріяв сьорбнути ковточок вогневіскі…

— Ти… староста, — наголосила Герміона.

— А, — усмішка на Ройовому обличчі зів’яла. — Ну, так…

— То хто мав з нами зустрітися? — поцікавився Гаррі, відкручуючи заіржавілий ковпачок з маслопива й роблячи ковток.

— Та так, кілька душ, — відповіла Герміона, глянувши на годинник, а тоді стурбовано подивилася на двері. — Я їм сказала прийти приблизно в цей час. Вони цей заклад усі знають… ага, дивіться, це вже, мабуть, вони.

Відчинилися двері. Густа смута насиченого курявою сонячного світла на мить прорізала кімнату, а тоді зникла, бо її перекрила, заходячи, ціла юрба учнів.

Перші з’явилися Невіл, Дін та Лаванда, за ними Парваті та Падма Патіл разом з (тут Гарріне серце тьохнуло) Чо та однією з її сміхотливих подруг. Згодом прийшла (така замріяна, ніби потрапила сюди абсолютно випадково) Луна Лавґуд, тоді Кеті Бел, Алісія Спінет та Анжеліна Джонсон, Колін і Деніс Кріві, Ерні Макмілан, Джастін Фінч–Флечлі, Анна Ебот, якась гафелпафська дівчина з довгою косою, її імені Гаррі не знав, троє рейвенкловських хлопців, звали яких, здається, Ентоні Ґольдштейн, Майкл Корнер і Террі Бут, а ще Джіні, за нею високий худорлявий блондин з кирпатим носом, у якому Гаррі впізнав гравця гафелпафської квідичної команди, і, нарешті, Фред та Джордж Візлі з їхнім приятелем Лі Джорданом. Вони тримали в руках великі паперові пакети, набиті товарами з крамнички «Зонко».

— Оце такі кілька душ? — перепитав у Герміони Гаррі. — Кілька душ?

— Очевидно, ідея сподобалася багатьом, — радісно прощебетала Герміона. — Роне, підтягни сюди стільці!

Шинкар, який саме витирав склянку бруднющою ганчіркою, якої, мабуть, ніколи в житті не прали, завмер на місці. Він ще не бачив у своєму шинку стільки народу.

Фред, привітавшись, підійшов до шинквасу і швидко порахував товариство:

— Прошу нам дати… двадцять п’ять маслопив. Шинкар вилупився на нього, роздратовано жбурнув ганчірку, наче його відірвали від страшенно важливої справи. і почав витягати з–під ляди запилюжені пляшки.

— Дякую, — сказав Фред і почав роздавати маслопиво. — Ану, витягайте грошики, бо в мене на всіх не вистачить…

Гаррі німо дивився, як галасливі учні розбирали пиво й нишпорили по кишенях, шукаючи монетки. Він не міг зрозуміти, чого ця юрба тут опинилася. І раптом йому стрельнула жахлива думка, що вони, мабуть, хочуть почути від нього якесь вступне слово. Він нахилився до Герміони.

— Що ти їм усім казала? — ледь чутно спитав він у неї. — Чого вони від мене чекають?

— Їм просто цікаво почути, що ти скажеш, — заспокоїла Герміона, але Гаррі так люто на неї зиркнув, що вона швиденько додала: — Ти поки що нічого не роби. Я перша почну говорити.

— Здоров, Гаррі, — привітався сяючий Невіл, сідаючи навпроти.

Гаррі зобразив усмішку, але нічого не відповів, бо в роті йому пересохло. Чо йому просто всміхнулася й сіла праворуч від Рона. Її подруга з кучерявим рудуватим волоссям не тільки не всміхнулася, а ще й недовірливо глянула на Гаррі, ніби хотіла сказати, що якби її воля, то вона ніколи сюди не прийшла б.

Новоприбулі, хто вдвох, хто втрьох, порозсідалися навколо Гаррі, Рона та Герміони. Дехто був схвильований, дехто зацікавлений, а Луна Лавґуд мрійливо дивилася невідь–куди. Коли вже всі розмістилися, гамір ущух. Усі очі були звернені до Гаррі.

— Е–е, — почала Герміона трохи писклявим від хвилювання голосом. — Ну… вітаю.

Учні зосередили увагу на ній, хоч і далі стріляли очима на Гаррі.

— Ну… е–е… ну, ви ж знаєте, чого сюди прийшли. Е–е… ну, Гаррі подумав… тобто, — (Гаррі гостро зиркнув на неї), — …я подумала… що було б непогано, якби ті, хто хоче навчатися захисту від темних мистецтв… тобто навчатися по–справжньому, а не робити ті нісенітниці, які нам нав’язує Амбридж… — (Герміонин голос раптом зміцнів і став значно впевненіший.) - …і які аж ніяк не можна називати захистом від темних мистецтв… — («Це точно», — підтримав її Ентоні Ґольдштейн, і Герміона підбадьорилась.) - …Отже, я подумала, що було б непогано, якби ми, ну, взяли справу в свої руки. Вона зробила паузу, скоса глипнула на Гаррі і повела далі: