Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Гаррі й Рон прочитали повідомлення, визираючи з–понад голів стурбованих другокласників.

— Це означає, що закриють плюй–камінцевий клуб? — запитав один з них у товариша.

— Думаю, що з плюй–камінцями все буде нормально. — похмуро буркнув Рон, аж той другокласник підскочив з несподіванки. — А ось нам, мабуть, аж так не пощастить. — сказав він Гаррі, коли другокласники порозбігалися.

Гаррі ще раз перечитав оголошення. Радість, що переповнювала його ще від суботи, тепер випарувалася. Його аж тіпало від люті.

— Це не випадково. — сказав він, стискаючи руки в кулаки. — Вона знає.

— Це неможливо, — миттєво заперечив Рон.

— У тому шинку були якісь люди. До того ж, гляньмо правді у вічі, ми не знаємо, скільком з тих, що приходили, можна довіряти… будь–хто міг побігти до Амбридж і все їй розпатякати…

А він іще думав, ніби вони йому повірили! Навіть уявив, що вони захоплюються ним…

— Захаріас Сміт! — відразу вигукнув Рон, луплячи себе кулаком по долоні. — Або… той, Майкл Корнер. Той теж мені здався ненадійним…

— Цікаво, чи Герміона це вже бачила? — озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.

— Ходімо їй скажемо, — запропонував Рон.

Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.

Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам’яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.

— Е–е… мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, — сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.

Якісь дві четвертокласниці весело з’їхали кам’яним жолобом

— О, хто ж це намагався вилізти нагору? — захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.

— Я, — зізнався все ще спантеличений Рон. — Не знав, що таке станеться. Це нечесно! — звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. — Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..

— Це досить старомодне правило, — пояснила Герміона яка тієї миті акуратно з’їхала на килимок перед ним і саме зводилася на ноги, — але в «Історії Гоґвортсу» написано що засновники вважали хлопців не такими надійними, як дівчат. До речі, а чого ви хотіли до нас зайти?

— Тебе провідати…. Ось іди глянь! — сказав Рон і поволік її до дошки оголошень.

Герміона пробігла очима повідомлення. Її обличчя скам’яніло.

— Хтось їй усе розпатякав! — сердито гаркнув Рон,

— Це неможливо, — тихенько заперечила Герміона.

— Не будь така наївна, — скривився Рон, — думаєш, що як сама чесна й надійна, то…

— Ніхто не міг розпатякати, бо я наклала на пергамент з підписами спеціальне закляття, — понуро пояснила Герміона. — Якби хтось побіг з доносом до Амбридж, то ми одразу довідалися б, хто це зробив, і йому було б дуже несолодко.

— А що б з ним сталося? — поцікавився Рон.

— Скажімо, — відповіла Герміона, — прищі Луїзи Міджен порівняно з його карою були б наче кілька невинних веснянок. Ходімо снідати й побачимо, що думають інші… цікаво, чи це порозвішували у всіх гуртожитках?

Коли вони зайшли до Великої зали, то відразу зрозуміли, що оголошення від Амбридж з’явилося не лише у ґрифіндорській вежі. У залі велися напружені розмови, учні безперестанку гасали між столами, обговорюючи новину. Не встигли Гаррі, Рон і Герміона сісти, як до них прибігли Невіл, Дін, Фред, Джордж та Джіні.