Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Уроки замовлянь найкраще підходили для особистих розмов. Довкола стільки всього діялося, що ризик бути підслуханим зводився до нуля. Сьогодні, коли в кімнаті було повно кумкаючих жаб–биків та каркаючих круків, а по вікнах періщила злива, ніхто не звертав уваги на перешіптування Гаррі, Рона й Герміони. А шепотілися вони про те, як Амбридж мало не впіймала Сіріуса.

— Я це запідозрила ще тоді, як Філч причепився, ніби ти замовив партію какобомб. Це була така безглузда вигадка, — шепотіла Герміона. — Тобто, щоб уникнути неприємностей, ти міг показати свого листа й одразу стало б ясно, що ти нічого не замовляв…. Недолугий жарт, правда? Але тоді я подумала — а що, як комусь просто потрібна була причіпка, щоб прочитати твого листа? Тоді Амбридж і могла все це задумати — натякнути Філчеві про какобомби, зіпхнути на нього всю брудну роботу з конфіскацією листа, а потім або якось його в нього викрасти, або просто наказати, щоб він їй показав… Не думаю, що Філч протестував би, бо хіба він коли–небудь відстоював учнівські права? Гаррі, ти зараз розчавиш жабу.

Гаррі глянув на жабу–бика в руці. Він і справді так міцно її стис, що в тої аж очі вилазили. Квапливо поклав її назад на стіл.

— Учора все висіло буквально на волосинці, — сказала Герміона. — Цікаво, чи сама Амбридж знала, як близько вона була. Сіленціо.

Жаба–бик, на якій вона випробовувала мовчальне закляття, застигла на півкумканні й докірливо на неї вибалушилась.

— Якби вона впіймала Сопуна… Гаррі договорив за неї речення:

— … то сьогодні зранку він би вже, мабуть, сидів у Азкабані. — Він махнув чарівною паличкою, добре не зосередившись. Його жаба–бик надулася, мов повітряна кулька, й пронизливо свиснула.

— Сіленціо! — Герміона миттю спрямувала чарівну паличку на Гарріну жабу, і та мовчки здулася на їхніх очах. — Йому більше не можна тут з’являтися. Тільки я не знаю, як йому про це повідомити. Ми ж не можемо вислати до нього сову.

— Навряд чи він знову ризикуватиме, — засумнівався Рон. — Він же не дурний і знає, що вона його ледь не впіймала. Сіленціо.

Великий і бридкий крук, що сидів перед ним, зневажливо каркнув.

— Сіленціо. СІЛЕНЦІО!

Ворон каркнув ще голосніше.

— Ти неправильно рухаєш чарівною паличкою. — критично глянула на Рона Герміона, — треба не махати нею, а різко штрикнути.

— З круками важче, ніж з жабами. — процідив крізь зуби Рон.

— Гаразд, поміняймося, — сказала Герміона, хапаючи Ронового крука, а замість нього поклала перед ним свою велику жабу. — Сіленціо! — Крук і далі роззявляв і закривав свого гострого дзьоба, але не стало чути ані звуку.

— Дуже добре, міс Ґрейнджер! — пролунав писклявий голосочок професора Флитвіка. від чого Гаррі, Рон і Герміона аж підскочили. — А тепер спробуйте ви, містере Візлі.

— Що?.. Ага… ну, добре, — заметушився Рон. — Е–е… сіленціо!

Він так сильно штрикнув чарівною паличкою, що трохи не вибив жабі око. Вона пронизливо квакнула й зіскочила зі столу.

Не дивно, що Гаррі й Ронові було наказано додатково попрацювати над мовчальним закляттям.

На перерві вони не виходили надвір, бо там лило мов з відра. Знайшли собі місця в гамірному й переповненому учнями класі на другому поверсі, в якому високо під люстрами сонно плавав у повітрі Півз, коли–не–коли видмухуючи з трубочки комусь на голову чорнильні бульки. Не встигли вони сісти, як до них, проштовхуючись між учнями, що завзято базікали на різні теми, підійшла Анжеліна.

— Я отримала дозвіл! — вигукнула вона. — Ми відновлюємо квідичну команду!

— Чудово! — зраділи Гаррі й Рон.

— Так, — погодилася усміхнена Анжеліна. — Я пішла до Макґонеґел, і вона, як мені здається, поскаржилася Дамблдорові. Словом. Амбридж мусила змиритися. Отак–то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам’ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?

Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.

Ронова усмішка трохи зів’яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.

— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно? Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.

— Просто думаю… — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.