Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Про Сірі… Сопуна? — поцікавився Гаррі.

— Не зовсім… — поволі озвалася Герміона. — Більше… мені цікаво… вважаю, що ми робимо правильно… тобто… хіба ж ні?

Гаррі й Рон перезирнулися.

— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.

Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.

— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.

— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.

— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон,

— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном…

— Та він же тільки за. — здивувався Гаррі.

— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея…

Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.

— Давай усе чітко з’ясуємо, — сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. — Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?

Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала: — Ти справді так йому довіряєш?

— Звичайно, довіряю! — миттю озвався Гаррі. — Він завжди давав мені чудові поради!

Біля них просвистіла чорнильна кулька, влучивши у вухо Кеті Бел. Герміона дивилася, як Кеті зірвалася на ноги й почала жбурляти в Півза різні речі. Минув якийсь час, поки Герміона заговорила знову, ретельно добираючи кожнісіньке слово.

— Тобі не здається, що він став… дещо… необачним… відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він… немовби… живе нашим життям?

— Як це — «живе нашим життям»? — не зрозумів Гаррі.

— Тобто… мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства… я думаю, що його дуже дратує те. як мало він може зробити на своєму місці… тому мені здається, що він ніби старається… підбурити нас.

Рона все це просто приголомшило.

— Сіріус має рацію. — сказав він. — ти й справді звучиш, як моя мама.

Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.

* * *

Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз’їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно–свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним «Спецхарчуванням», щоб уникнути сьогодні польотів.

— …вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися. — процідив кутиком рота Фред. — Я вчора пробував продати їй кілька батончиків–блювончиків.

— Можна спробувати жувачки–для–гарячки, — пробурмотів Джордж. — Їх ще ніхто не бачив…

— А вони подіють? — з надією спитав Рон, бо дощ іще лютіше затарабанив об дах, а вітер завивав довкола будинку.

— Так. — підтвердив Фред, — температура підскочить моментально.

— І заодно повискакують величезні чиряки. — додав Джордж. — а ми ще не знаємо, як їх позбуватися.

— Щось я не бачу на вас чиряків. — придивився Рон до близнюків.

— І не побачиш. — зітхнув Фред. — бо вони на такому місці, котре ми, переважно, не виставляємо напоказ.

— Але ж тоді від сидіння на мітлі страшно болітиме…

— Прошу уваги, — голосно оголосила Анжеліна. виходячи з капітанського кабінету. — Я знаю, що погода не найкраща, але може таке статися, що ми гратимемо зі слизеринцями саме за таких умов, тож непогано буде заздалегідь відпрацювати наші дії в такій ситуації. Гаррі, ти, здається, щось робив з окулярами, щоб не пітнявіли від дощу, коли ми грали в бурю з Гафелпафом?

— То Герміона зробила, — відповів Гаррі. Витяг чарівну паличку, вдарив нею по окулярах і сказав: — Імпервіус!

— Я думаю, що всім варто це зробити, — сказала Анжеліна. — Якщо дощ не заливатиме облич, то ми значно краще будемо все бачити… ану, всі разом… Імпервіус! Гаразд. Пішли.

Гравці поховали чарівні палички у внутрішні кишені мантій, закинули на плечі мітли й рушили за Анжеліною з роздягалень.