Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Бачите цифри по обідку монет? — спитала Герміона, показуючи всім наприкінці четвертого зібрання псевдоґалеон. Жовта велика монета виблискувала у світлі смолоскипів. — На справжніх ґалеонах це просто серійний номер, що позначає ґобліна, який викарбував цю монету. А на цих фальшивих монетах цифри будуть мінятися, вказуючи дату і час наступної зустрічі. Якщо міняється дата, монети нагріватимуться, тож навіть у кишені ви це відчуєте. У кожного з нас буде по монеті, тож коли Гаррі призначатиме дату наступної зустрічі, він мінятиме цифри на своїй монеті, і ваші цифри теж відповідно зміняться, бо я наклала на всі монети мінливе замовляння.

Герміонині слова зустріла мертва тиша. Вона збентежено глянула на звернеш до неї обличчя.

— Я думала, що це непогана ідея, — непевно сказала вона, — тобто навіть якби Амбридж наказала нам вивернути кишені, то ґалеони не викличуть підозри. Але… якщо ви не хочете…

— Ти вмієш робити мінливе замовляння? — спитав Террі Буг.

— Так, — відповіла Герміона.

— Але ж це… це вже рівень НОЧІ, — ледь чутно сказав він.

— Он воно що, — якомога скромніше озвалася Герміона. — Ага… ну… так, мабуть.

— Чому це ти не в Рейвенклові? — допитувався Террі, мало не з благоговінням дивлячись на Герміону. — З такою головою, як у тебе?

— Сортувальний Капелюх мав серйозний намір відіслати мене у Рейвенклов, — радісно пояснила Герміона, — та врешті зупинився на Ґрифіндорі. То що, будемо користуватися ґалеонами?

Почувся схвальний гомін, і всі підійшли до кошика по монети. Гаррі скоса глянув на Герміону.

— Знаєш, що це мені нагадало?

— Ні, а що?

— Смертежерські мітки. Волдеморт торкається однієї, а пекти починають усі, і смертежери тоді знають, що повинні з ним зустрітися.

— Це так, — тихенько погодилася Герміона, — бо саме цю ідею я й використала… але ти, мабуть, помітив, що я викарбувала дату на кружальцях металу, а не на шкірі наших друзів.

— Так… це, звісно, краще, — усміхнувся Гаррі й поклав у кишеню ґалеон. — Єдина небезпека, щоб ми їх випадково не витратили.

— Якби ж то, — Рон сумовито поглянув на свою фальшиву монету, — з чим я його сплутаю, якщо справжніх ґалеонів не маю.

Наближався перший квідичний матч сезону між Ґрифіндором та Слизерином, і зібрання ДА довелося відкласти, бо Анжеліна наполягала на майже щоденних тренуваннях. Уже давно не розігрувався кубок з квідичу, тож це лише підігрівало інтерес і створювало навколо майбутнього матчу збуджену атмосферу. Результат мав неабияке значення і для рейвенкловців та гафелпафців, адже впродовж року вони теж мали провести зустрічі з кожною з цих команд. Вихователі гуртожитків команд–суперниць прагнули, щоб перемогли саме їхні вихованці — хоч і намагалися не виявляти своїх честолюбних бажань у розмовах про чесну спортивну боротьбу. Гаррі зрозумів, як сильно професорка Макґонеґел прагне перемоги над Слизерином, коли вона цілий тиждень перед матчем не давала їм домашніх завдань.

— Думаю, ви зараз і так перевантажені, — сказала вона ніби між іншим. Ніхто не повірив своїм вухам, поки вона не глянула на Гаррі та Рона й суворо додала: — Хлопці, я вже звикла, що квідичний кубок стоїть у мене в кабінеті, і дуже не хотіла б віддавати його професорові Снейпу, тож використайте вільний час для додаткових тренувань. Добре?

Снейп допомагав своїм не менш фанатично. Він так часто замовляв квідичне поле для слизеринських тренувань, що ґрифіндорцям нелегко було туди пробитися. А ще він заплющував очі на численні спроби слизеринців заклясти в коридорах ґрифіндорських гравців. Коли Алісія Спінет опинилася в шкільній лікарні, бо її брови стали так швидко й густо рости по всьому обличчі, що невдовзі заважали їй не тільки бачити, а й говорити, Снейп наполягав, що образ, знущань та залякувань. Слизеринці, серед яких були значно кремезніші за Рона семикласники, шипіли, зустрічаючи його в коридорах: «Візлі, ти вже домовився про ліжко в лікарні?» Рон від цього зеленів. А коли Драко Мелфой за кожної нагоди передражнював Рона, вдавано впускаючи з рук квафела, Ронові вуха наливалися кров’ю, а руки так тремтіли, що могли б тоді випустити все, що завгодно.

Під завивання вітру й лопотіння злив минув жовтень і настав холодний, мов застиглий чавун, листопад з ранковими заморозками та крижаними протягами, що обпікали обличчя й руки. Небо і стеля Великої зали стали перламутрово–сірі, вершини гір навколо Гоґвортсу вкрилися снігом, а температура в замку так понизилася, що багато учнів на перервах носили в коридорі грубі рукавиці з драконячої шкури.