Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Отже, всі наші чемпіони готові до другого завдання, яке почнеться після мого свистка. Вони мають рівно годину, щоб повернути забране в них. На рахунок «три»! Раз… два… три!

Свисток пронизливо засюрчав у холодному застиглому повітрі. Трибуни вибухли вигуками й оплесками. Не дивлячись на інших чемпіонів, Гаррі зняв черевики й шкарпетки, витяг з кишені клубок зяброростей, запхав їх у рот і зайшов у озеро.

Вода була така холодна, що ноги обпекло, мов вогнем. Мантія намокала й тяжчала з кожним кроком. Тепер він стояв у воді по коліна, а миттєво занімілі стопи ковзали на замулених і слизьких пласких каменюках. Гаррі старанно жував зяброрості. На смак вони були гидезні й гумові, наче щупальця восьминога. Зайшовши в крижану воду по пояс, він зупинився, проковтнув і зачекав, поки що–небудь станеться.

Він почув регіт у натовпі і зрозумів, що має, напевно, доволі дурнуватий вигляд, заходячи у воду без жодних ознак використання магічної сили. Та частина його тіла, яка залишалася назовні, вкрилася гусячою шкірою, а волосся розвівалося від жорстокого вітру. Гаррі стояв напівзанурений у крижану воду й страшенно тремтів. Він намагався не дивитися на трибуни. Сміх став ще голосніший, а з боку слизеринців почулися свист і насмішки.

І раптом Гаррі відчув, ніби рот і ніс йому затулила невидима подушка. Він спробував набрати в груди повітря, та від цього лише запаморочилося в голові. Легені були порожні. Наступної миті гострий біль пронизав шию.

Гаррі обхопив її долонями й намацав під вухами дві великі щілини, що пульсували на вітрі… Він мав зябра. Не задумуючись ні на мить, Гаррі кинувся у воду.

Перший ковток крижаної озерної води був наче ковток життя. У голові перестало паморочитися. Він ще раз ковтнув і відчув, як вода гладенько пройшла крізь зябра, а кисень з неї пішов до мозку. Гаррі витяг уперед руки й побачив, що вони стали зелені, з перетинками, й напівпрозорі. Гаррі вигнувся й поглянув на свої босі ноги — вони видовжилися, між пальцями теж з’явилися перетинки — так, мовби в нього виросли ласти.

Вода більше не здавалася крижаною, а — навпаки — була приємно–прохолодна і напрочуд легка. Гаррі ще раз махнув руками й здивувався, як швидко й далеко проштовхнули його крізь воду схожі на ласти ноги, і як чітко почав він бачити — вже й не треба було кліпати. Невдовзі він заплив так далеко в озеро, що навіть дна не бачив — тому пірнув ще глибше.

Гаррі плив над дивною, темною, неясною поверхнею і тиша нестерпно тиснула йому на вуха. Він бачив не далі, ніж на три метри, тому при швидкому русі вперед з темряви виринали все нові й нові пейзажі: ліси пульсуючих, сплутаних водоростей; широкі замулені рівнини, всіяні темним камінням. Він занурювався глибше й глибше, наближаючись до середини озера, оглядаючи широко розплющеними очима моторошно–сіру товщу води довкола і глибочінь під собою, де вода була вже зовсім непрозора.

Маленькі рибки пролітали повз нього, мов срібні стріли. Раз чи двічі Гаррі здалося, ніби попереду рухається щось велике, проте коли він підпливав ближче, то виявляв, що то просто здоровенна почорніла колода або густа злипла маса водоростей — і жодної ознаки інших чемпіонів, русалок чи водяників, Рона чи — на щастя — велетенського кальмара.

Світло–зелені водорості майже метр заввишки простягалися перед ним, наче луки з перерослою травою. Гаррі, не кліпаючи, вдивлявся в далечінь і намагався розрізнити крізь темряву обриси предметів… І раптом, без попередження, щось ухопило його за ногу.

Гаррі вивернувся всім тілом і побачив ґринділа — маленького, рогатого водяного демона, що висунувся з водоростей. Його довгі пальці міцно тримали Гаррі за ногу, а гострі ікла стирчали з пащі. Гаррі швидко сягнув перетинчастою рукою в мантію і намацав чарівну паличку. Та не встиг він її вихопити, як з водоростей вилізло ще двоє ґринділів. Вони схопили його за мантію і спробували потягти на дно.

— Релашіо! — закричав Гаррі, та звуку не почув.

Величезна бульбашка випливла йому з рота, а чарівна паличка, замість вистрілити в ґринділів снопом іскор, здається, сикнула на них струменем гарячої води, бо на зеленій шкірі демонів з’явилися червоні плями опіків. Гаррі вивільнив ногу з ґринділової лапи і, швидко, як міг, поплив пріч, відстрілюючись навмання через плече струменями гарячої води. Він відчував, що ґринділ от–от знову вхопить його за ногу, і тому несамовито махав ногами. Врешті–решт його нога вдарила по рогатому черепу, і, озирнувшись, він побачив, як течія відносить приголомшеного ґринділа з безтямними очима, а його товариш махає услід Гаррі кулаками — після чого обидва зникли у водоростях.