Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Щоб підслухати, що хоче сказати Каркароф, за дві хвилини до дзвінка Гаррі зумисне перекинув пляшечку з жовчю броненосця, і коли однокласники галасливо поспішали до виходу, він пригнувся за казаном і почав витирати пляму.

— Що там таке невідкладне? — почув він, як Снейп просичав до Каркарофа.

— Оце, — сказав Каркароф, і Гаррі, визирнувши з–за казана, помітив, що той відтягує лівий рукав мантії і показує щось на внутрішній частині передпліччя.

— Ну що? — спитав Каркароф, і далі намагаючись не ворушити губами. — Бачиш? Це ще ніколи не проступало так виразно, відтоді, як…

— Забери! — прогарчав Снейп. Його чорні очі металися по класу.

— Але ж ти мав би помітити… — почав Каркароф схвильованим голосом.

— Поговоримо пізніше, Каркароф! — відрізав Снейп. — Поттер! Що ти там робиш?

— Витираю жовч броненосця, пане професоре, — невинним тоном сказав Гаррі, розгинаючись і показуючи мокру ганчірку.

Стурбований і розлючений водночас, Каркароф крутнувся на підборах і вийшов з підвалу. Не бажаючи залишатися на самоті з оскаженілим Снейпом, Гаррі скинув книжки й складники в портфель і прожогом вилетів з класу, щоб розповісти Ронові й Герміоні про сцену, свідком якої він щойно став.

* * *

Коли опівдні наступного дня вони вийшли з замку, слабке сріблясте сонце осявало шкільні угіддя. Вітру майже не було, тож дійшовши до Гоґсміда, друзі познімали мантії і просто накинули їх на плечі. Їжа, яку просив принести Сіріус, лежала в Гаррінім портфелі. З обіднього столу їм вдалося поцупити дванадцять курячих стегенець, хлібину й пляшку гарбузового соку.

Зайшовши в крамницю чаклунського одягу «Чудові лахи», щоб купити дарунок для Добі, вони добряче там повеселилися: таких чудернацьких шкарпеток вони ще не бачили — розцяцьковані, наприклад, сяючими золотими та срібними зірками, або такі, що починали голосно кричати, коли ставали занадто смердючі. О пів на другу друзі рушили Високою вулицею попри «Дервіш і Бенкс» і так аж до краю села.

Гаррі ще ніколи тут не бував. Крива сільська дорога вела їх за околиці Гоґсміда. Хаток ставало все менше, а городи коло них усе більшали. За селом вони взяли напрям до підніжжя гори, в затінку якої й лежав Гоґсмід. Ще один поворот — і вони побачили перелаз наприкінці дороги. Спершись на нього передніми лапами і тримаючи в зубах якісь газети, їх чекав великий кудлатий чорний пес, дуже знайомий на вигляд…

— Привіт, Сіріусе, — вигукнув Гаррі, коли вони підійшли.

Пес пожадливо обнюхав портфель Гаррі, махнув хвостом, а тоді розвернувся й побіг від них поміж кущами до кам’янистого підніжжя гори. Друзі перелізли через перелаз і поспішили за псом.

Сіріус довів їх до всіяного камінцями підніжжя гори. Йому, чотирилапому, бігти було легко, зате Гаррі, Рон і Герміона дуже швидко захекалися. Але Сіріус не спинявся. З півгодини вони, обливаючись потом, дерлися крутою, звивистою і кам’янистою стежкою, намагаючись не відставати від чорного волохатого хвоста. Лямка Гарріного портфеля різала плече.

Врешті–решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив’язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір’я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.

Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.

— Курка! — хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски «Щоденного віщуна» на долівку печери.

Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.

— Дякую, — сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. — Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі — це привернуло б увагу.

Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.