Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Не встиг ніхто промовити й слова, як щось легенько ляснуло, і біля Джорджа прямо з повітря виник містер Візлі. Гаррі ще не бачив його таким сердитим.

— Фреде, це було не смішно! — закричав він. — Що ти дав тому хлопцеві–маґлу?

— Нічого я йому не давав, — відповів Фред, капосно вишкірившись. — Само з рук випало … він сам винен, що зжер, я ж йому нічого не пропонував.

— Не випало! Ти впустив навмисне! — заревів містер Візлі. — Ти знав, що він з’їсть, знав, що він на дієті…

— Дуже виріс у нього язик? — нетерпляче спитав Джордж.

— На півтора метра, поки батьки дозволили мені його зменшити!

Гаррі й брати Візлі знову зареготали.

— Це не смішно! — закричав містер Візлі. — Така поведінка завдає серйозної шкоди взаєминам між чарівниками й маґлами! Я все життя боровся з поганим ставленням до маґлів, а мої власні сини…

— Ми це йому дали не тому, що він маґл! — обурився Фред.

— А тому, що він велика паскудна свиня, — додав Джордж. — Правда, Гаррі?

— Так, містере Візлі, — чесно зізнався Гаррі.

— Не в цьому суть! — лютував містер Візлі. — Ось я ще матері розповім…

— Що саме? — пролунав раптом голос.

До кухні увійшла місіс Візлі. То була низенька й пухкенька жіночка з дуже добрим обличчям, хоч у ту мить її очі підозріло звузилися.

— О, любий Гаррі, здоров був! — помітила вона його і всміхнулася. Тоді знову зиркнула на чоловіка. — То що ти маєш розповісти, Артуре?

Містер Візлі завагався. Гаррі бачив, що, хоч він і сердився на Фреда й Джорджа, однак розповідати місіс Візлі про те, що сталося, не збирався. Запанувала тиша, й містер Візлі розгублено глянув на дружину. І тут у дверях за спиною місіс Візлі з’явилися дві дівчини. Одна, з густим капітановим волоссям і величенькими передніми зубами, була приятелька Гаррі й Рона — Герміона Ґрейнджер. Друга, низенька й руда — молодша Ронова сестра Джіні. Вони обидві всміхнулися Гаррі, який також відповів їм усмішкою. Джіні відразу зашарілася. Гаррі був їй небайдужий ще відтоді, як уперше завітав до них у «Барліг».

— Що ти маєш розповісти, Артуре? — грізним тоном перепитала місіс Візлі.

— Нічого особливого, Молі, — промимрив містер Візлі, — просто Фред і Джордж… але я вже з ними поговорив…

— Що вони вичворили тепер? — занепокоїлася місіс Візлі. — Якщо це якось пов’язане з «Відьмацькими витівками Візлів»…

— Рон, може, покажеш Гаррі, де він буде спати? — спитала від дверей Герміона.

— Та він уже знає, — відповів Рон. — У моїй кімнаті, там, де й торік…

— Ми всі можемо вже йти, — багатозначно додала Герміона.

— Ага, — дійшло, нарешті, до Рона. — Звичайно.

— То ми теж підемо, — зрадів було Джордж…

— Нікуди ви не підете! — гарикнула місіс Візлі.

Гаррі з Роном вислизнули з кухні і разом з дівчатами майнули вузеньким коридорчиком до хитких сходів, що зиґзаґом здіймалися на верхні поверхи.

— Що то за «Відьмацькі витівки Візлів»? — поцікавився дорогою Гаррі.

Засміялися всі, крім Герміони.

— Коли мама прибирала в кімнаті Фреда й Джорджа, то знайшла там цілий стос бланків замовлень, — спокійно пояснив Рон. — Довжелезні списки цін на винайдені ними речі. Різні жарти, знаєш. Фальшиві чарівні палички й цукерки з усілякими фокусами. Багато всього різного. Класно, я навіть не знав, що вони стільки понавигадували…

— Ми чули, як у їхній кімнаті весь час щось вибухає, але не думали, що вони там щось виготовляють, — додала Джіні, — ми вважали, що вони просто мліють від бабахкання.

— Щоправда, більшість… та всі ті штуки, якщо чесно… були трохи небезпечні, — вів далі Рон, — а вони, знаєш, збиралися продавати їх у Гоґвортсі, щоб заробити трохи грошенят. І мама почала біситися. Заборонила їм те все виготовляти і попалила всі бланки замовлень… вона й так уже була на них зла. Вони отримали менше СОВ, ніж вона сподівалася.

СОВи — то були Середні Оцінки Взірцевих учнів, що виставлялися п’ятикласникам у Гоґвортсі наприкінці навчального року.

— А тоді ще була велика сварка, — сказала Джіні, — бо мама хоче, щоб вони, як і тато, пішли працювати в Міністерство магії, а вони кажуть: «Нас це не цікавить», і мріють відкрити крамничку жартів.

На цих словах відчинилися двері на третьому поверсі. Звідти визирнуло роздратоване обличчя в рогових окулярах.

— Привіт, Персі, — сказав Гаррі.

— О, Гаррі, здоров, — відповів йому Персі. — А я думаю — хто це тут галасує? Я тут працюю, знаєш… мушу закінчити доповідь… а дуже важко зосередитися, коли на сходах весь час гупають.