Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.

* * *

До сніданку наступного дня поганий настрій Рона та Герміони розвіявся. На щастя, не справдилися похмурі Ронові пророцтва щодо ображених Герміоною ельфів–домовиків, які подаватимуть на ґрифіндорський стіл зіпсовану й несмачну їжу. Бекон, яйця та копчена риба були такими ж смачними, як завжди.

Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.

— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.

— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила «Щоденного віщуна». Набридло довідуватися про все від слизеринців.

— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило…

Одна з сов опускалася до Герміони.

— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це…

Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.

— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови.

Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.

— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.

— Що сталося? — спитав Рон.

— Це… ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі «Щоденного віщуна».

— Вони всі такі! — з відчаєм сказала Герміона, розкриваючи листи один за одним. — «Гаррі Поттер може знайти собі кращу, ніж ти…», «Тебе треба зварити у жаб’ячій ікрі…» Ой!

Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто–зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з’явилися великі жовті пухирі.

— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.

— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.

— Негайно йди в лікарню, — сказав Гаррі, коли сови знялися в повітря, — ми скажемо професорці Спраут, де ти…

— Я ж її попереджав! — зітхнув Рон після того, як Герміона, притискаючи руки до грудей, вибігла з Великої зали. — Я ж казав, щоб не дратувала Ріту Скітер! Ось подивися… — Він прочитав ще один лист із тих, що покинула на столі Герміона. — «Я прочитала у «Відьомському тижневику», як ти обманюєш Гаррі Поттера — а він уже й так зазнав доволі лиха. Тому, щойно знайду великого конверта, нашлю на тебе вроки». От халепа! Доведеться їй стерегтися.

На гербалогію Герміона не з’явилася. Коли Гаррі й Рон вийшли з оранжереї і пішли на урок догляду за магічними істотами, то помітили Мелфоя, Креба й Ґойла, що вийшли з замку і спускалися кам’яними сходами. Пенсі Паркінсон, ідучи за ними, хихотіла й перешіптувалася з іншими слизеринськими дівчатами. Перехопивши погляд Гаррі, Пенсі крикнула:

— Поттер, ти що, порвав зі своєю подружкою? Чому вона на сніданку так засмутилася?

Гаррі вдав, що не чує. Він не хотів, щоб вона зраділа, довідавшись, якого лиха накоїла стаття у «Відьомському тижневику».

Геґрід, який на минулому уроці попередив, що вони завершують тему єдинорогів, чекав на учнів біля своєї хатини. Біля нього стояло кілька відкритих ящиків. Серце в Гаррі ледь не зупинилося — невже вилупився ще один скрут? Та коли він підійшов ближче й зазирнув у ящики, то побачив там пухнастих чорних істот з довгими рильцями й напрочуд пласкими, наче лопатки, передніми лапками. Істотки кліпали очицями, дивлячись на учнів і щиро дивуючись такій увазі.

— Се ніфлери, — сказав Геґрід, коли всі учні зібралися. — Вони жиют переважно в шахтах. І люблят усьо блискуче… дивіться…

Один ніфлер раптом підстрибнув і спробував укусити Пенсі Паркінсон за руку. Вона верескнула й відскочила.

— Вони файно вміют шукати коштовності, — радісно повідомив Геґрід. — Я подумав, що ми нинька добре си порозважаємо. Видите отам? — Він показав на велику свіжоскопану грядку, яку копав якраз тоді, як Гаррі спостерігав за ним з вікна. — Я запорпав там золоті монетки. Маю приз для того, чий ніфлер випорпає їх найбільше. Тілько поскидайте з себе всі прикраси, виберіт ніфлера і приготуйтеся.