Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— А… нагадай, що він казав про Відомо–Кого? — невпевнено спитав Рон.

— Я ж розповідав, — сумовито повторив Гаррі. — Сказав, що він стає сильніший.

Зависла пауза.

Тоді Рон промовив удавано впевненим голосом:

— Але ж він збожеволів, тому половина його слів — бридня…

— Кравч був цілком притомний, коли говорив про Волдеморта, — сказав Гаррі, не зважаючи, що Рон аж здригнувся. — Кравчеві важко було зв’язати докупи два слова, але здавалося, він розумів, де перебуває й чого хоче. Постійно повторював, що мусить зустрітися з Дамблдором.

Гаррі відвернувся від вікна і глянув на балки. Більше половини совиних сідал були порожні. Коли–не–коли та чи інша птаха поверталася з нічного полювання, несучи в дзьобі мишку.

— Якби Снейп мене не затримав, — з гіркотою сказав Гаррі, — то ми прибігли б туди вчасно. «Поттере, директор зайнятий… що за нісенітниці, Поттере?» Чого він мене затримував?

— Може, не хотів, щоб ви туди йшли? — випалив Рон. — Може… стривай!.. По–твоєму, як швидко він міг опинитися в лісі? Зумів би він перегнати вас із Дамблдором?

— Лише в тому разі, якби перетворився на кажана, — сказав Гаррі.

— А чом би й ні? — пробурмотів Рон.

— Ми повинні зустрітися з професором Муді, — сказала Герміона. — Треба довідатися, чи знайшов він містера Кравча.

— Якщо він прихопив з собою Карту мародера, то йому це було не складно, — припустив Гаррі.

— Хіба що Кравч встиг утекти за межі школи, — сказав Рон, — адже карта охоплює лише територію, а далі…

— Цсс! — зацитькала раптом Герміона.

Хтось піднімався сходами до соварні. Почулися два голоси, вони сперечалися, і суперечка все ближчала й ближчала.

— …та це ж справжнісінький шантаж, у нас можуть бути чималі неприємності…

— …ми намагалися бути чемними, а тепер настав час грати брудно, так, як він. Він би не хотів, щоб Міністерство магії довідалося, що він зробив…

— Я ж тобі кажу — якщо ти напишеш, то це буде шантаж!

— Але ж ти не будеш нарікати, коли ми отримаємо кругленьку суму?

Двері соварні відчинилися. На порозі стали Фред і Джордж. Вони скам’яніли, побачивши Гаррі, Рона й Герміону.

— Що це ви тут робите? — в один голос вигукнули і Рон, і Фред.

— Відсилаємо листа, — відповіли так само в унісон Гаррі й Джордж.

— О цій порі? — спитали Герміона й Фред.

— Гаразд, ми не питаємо, що робите ви, а ви не питайте, що робимо ми, — вишкірився Фред.

У руках він тримав пухкенького конверта. Гаррі зиркнув на нього, але Фред — випадково чи зумисне — затулив ім’я на конверті долонею.

— Не будемо вас затримувати, — сказав він, насмішкувато вклоняючись і вказуючи на двері.

Рон не ворухнувся.

— Кого це ви шантажуєте? — спитав він.

Посмішка зникла з Фредового обличчя. Гаррі помітив, що Джордж кинув Фредові багатозначний погляд перед тим, як весело сказати Ронові:

— Дурненький, я жартував.

— Не схоже, — сказав Рон.

Фред і Джордж перезирнулися.

Тоді Фред доволі грубо заговорив:

— Роне, я вже тебе не раз попереджав, щоб ти не пхав носа в чужі справи, якщо не хочеш, щоб його тобі відірвали.

— Якщо ви когось шантажуєте, то це не чужі справи, — сказав Рон. — Джордж правду казав, ви можете вскочити в серйозну халепу.

— Я ж тобі пояснив, що то був жарт, — заперечив Джордж. Він підійшов до Фреда, взяв листа й почав прив’язувати до лапи найближчій сові. — Роне, ти стаєш схожий на нашого дорогого старшого брата. І це вже не жарти. Продовжуй так і далі — і незабаром тебе зроблять старостою.

— Не зроблять! — спалахнув Рон.

Джордж підніс сову до вікна, і та знялася в повітря. Він озирнувся й вищирив зуби:

— Тоді перестань вказувати людям, як їм жити. Бувайте.

І вони з Фредом вийшли з соварні. Гаррі, Рон та Герміона мовчки дивилися одне на одного.

— Невже їм щось відомо? — зашепотіла Герміона. — Про Кравча і про все?

— Та ні, — заперечив Гаррі. — Якби це було щось серйозне, то вони б комусь розповіли. Наприклад, Дамблдорові.

Рона, однак, щось муляло.

— Що таке? — спитала його Герміона.

— Ну.. — повільно почав він, — не знаю, чи вони б розповіли. Вони… останнім часом тільки й думають, щоб заробити грошей. Я це помітив, коли часто з ними бував… тоді, коли… ну, знаєте…

— …коли ми не розмовляли, — докінчив за нього речення Гаррі. — Так, але шантаж…