Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Гаррі миттєво озирнувся. Запони, що затуляли два ліжка в кутку палати, були відхилені, і до виходу йшло двоє відвідувачів: старезна чарівниця грізного вигляду в довжелезній зеленій сукні, поїденому міллю лисячому хутрі та гостроверхому капелюсі, прикрашеному опудалом яструба, вела за собою цілковито пригніченого… Невіла.

Гаррі раптом збагнув, хто лежить на тих віддалених ліжках. Почав гарячково думати, чим би відвернути увагу друзів, щоб Невіл непомітно і без зайвих запитань вийшов з палати, але Рон теж озирнувся, коли почув прізвище «Лонґботом», і, перш ніж Гаррі встиг його зупинити, покликав:

— Невіл!

Невіл підскочив і зіщулився, ніби повз нього просвистіла куля.

— Це ми, Невіле, — радісно вигукнув Рон, зриваючись на ноги. — Чи ти бачив?.. Тут лежить Локарт! А ти кого відвідував?

— Це твої друзі, любий Невіле? — люб’язно поцікавилася Невілова бабуся, насуваючись на них.

Видно було, що Невіл волів би опинитися де завгодно, тільки не тут. Його пухке лице почервоніло, а очі втупилися в підлогу.

— А, так, — пильно придивилася бабуся до Гаррі і простягла йому свою зморщену пазуристу руку. — Так–так, авжеж, я знаю, хто ти такий. Невіл розповідає про тебе з великою повагою.

— Е–е… дякую, — відповів Гаррі, потискаючи їй руку.

Невіл розглядав свої черевики, ще більше червоніючи.

— А ви, очевидно, Візлі, — місіс Лонґботом королівським жестом подала руку спочатку Ронові, а потім Джіні. — Я знаю ваших батьків… не дуже добре знаю, та все ж… це приємні люди… а ти, мабуть, Герміона Ґрейнджер?

Герміона була приголомшена, що місіс Лонґботом знала її ім’я та прізвище, але чемно потисла їй руку.

— Невіл мені багато про вас розповідав. Ви йому допомогли в кількох скрутних ситуаціях, так? Він хороший хлопчик, — зиркнула вона з–над кістлявого носа на Невіла суворим оцінюючим поглядом, — але не перейняв, на жаль, батькових талантів. — І вона так кивнула головою в бік двох ліжок у кутку, що опудало яструба на її капелюсі небезпечно затряслося.

— Що? — ошелешено перепитав Рон. (Гаррі хотів наступити Ронові на ногу, але в джинсах зробити це непомітно було значно важче, ніж у мантії.) - То там твій тато, Невіле?

— Що таке? — гостро озвалася місіс Лонґботом. — Невіле, ти що, не розповідав друзям про батьків?

Невіл глибоко вдихнув, зиркнув у стелю і заперечливо похитав головою. Гаррі було страшенно шкода Невіла, але він не знав, чим йому допомогти в цій ситуації.

— Але ж тут нічого соромитись! — розсердилася місіс Лонґботом. — Невіле, ти повинен ними пишатися! Пиша тися! Вони не для того принесли в жертву своє здоров’я й розум, щоб їхній єдиний син їх соромився!

— Я не соромлюся, — ледь чутно промимрив Невіл, дивлячись куди завгодно, тільки не на Гаррі з друзями. Рон аж навшпиньки пнувся, щоб побачити, хто ж там лежить на тих двох ліжках.

— Але з твого вигляду цього не скажеш! — заперечила місіс Лонґботом. — Мого сина та його дружину, — бундючно глянула вона на Гаррі, Рона, Джіні й Герміону, — довели тортурами до безумства прибічники Відомо–Кого.

Герміона й Джіні затулили долонями роти. Приголомшений Рон перестав витягувати шию, щоб побачити Невілових батьків.

— Вони були аврорами, і в чаклунській громаді їх дуже шанували, якщо хочете знати, — вела далі місіс Лонґботом. — Дуже обдарована пара. Я… так, люба Алісо, що таке?

Невілова мама ішла по палаті в нічній сорочці. Це вже була далеко не та пухкенька радісна жіночка, котру Гаррі бачив на старій Дикозоровій фотографії початкового складу Ордену Фенікса. Обличчя в неї було худе й виснажене, очі здавалися завеликими, а сиве, аж біле, волосся стирчало наче тонке клоччя. Видно було, що вона не хоче, чи не може говорити. Мати зробила до Невіла кілька боязких кроків, тримаючи щось у простягненій руці.

— Знову? — втомлено спитала місіс Лонґботом. — Дуже добре, люба Алісо, дуже добре… Невіле, візьми, що там у неї…

Але Невіл і так уже підставив долоню, а мати поклала в неї обгортку від жуйки «Друбл».

— Дуже гарно, моя люба, — вдавано бадьорим голосом похвалила її Невілова бабуся, поплескавши невістку по плечі.

А Невіл просто сказав:

— Дякую, мамо.

Мати попленталася назад, щось мугикаючи собі під ніс. Невіл з викликом озирнувся на інших, ніби пропонував їм посміятися, але Гаррі ще ніколи в житті не бачив нічого сумнішого.