Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Мабуть, залишу дарунок отут, — акуратно поклала Герміона пакунок у заглиблення в ганчірках і ковдрах, а тоді обережно зачинила дверцята. — Він його потім знайде. Усе буде гаразд.

— До речі, — саме тієї миті вийшов з комори Сіріус з великим індиком у руках, — хто–небудь останнім часом бачив Крічера?

— Я його не бачив, відколи ми сюди прибули, — сказав Гаррі. — Ти ще якраз виганяв його з кухні.

— Так… — спохмурнів Сіріус. — Знаєш, я його теж відтоді не бачив… мабуть, ховається десь нагорі.

— Він же не міг звідси піти, правда? — завагався Гаррі. — Тобто, коли ти сказав «геть», він же не міг подумати, що це означало геть з будинку?

— Ні–ні, ельфи–домовики не можуть нікуди піти, якщо їм не дати одягу. Вони дуже прив’язані до родинного будинку, — пояснив Сіріус.

— Хоч якщо дуже захочуть, то можуть і піти, — заперечив Гаррі. — Добі два роки тому покинув Мелфоїв, щоб попередити мене. Усе ж відважився, хоч і мусив себе пізніше покарати.

Сіріус трохи збентежився, а тоді сказав: — Пошукаю його потім. Мабуть, десь нагорі ридає над старими панталонами моєї матері. Звичайно, він міг залізти в комірку з білизною й померти там від задухи… але це вже я щось розмріявся.

Фред, Джордж і Рон зареготали, а от Герміона глянула на нього докірливо.

Коли закінчився різдвяний обід, Візлі, Гаррі й Герміона вирішили в супроводі Дикозора та Люпина ще раз провідати містера Візлі. Манданґус ще встиг застати пудинг і бісквіт з вершками, попередньо «позичивши» для такої нагоди в когось машину, бо метро на Різдво не працювало. Машину, яку навряд чи було взято зі згоди власника, збільшили чарами, як це колись робили зі стареньким візлівським «Фордом–Англією». Хоча ззовні її розміри й не змінилися, всередині зручно розмістилося десять осіб разом з водієм Манданґусом. Місіс Візлі спочатку вагалася — Гаррі знав, що їй важко було вибрати між неприязню до Манданґуса і небажанням подорожувати без чарів, та врешті–решт холод надворі й благання дітей перемогли, і вона без зайвих нарікань всілася на задньому сидінні між Фредом та Біллом.

Подорож до лікарні Святого Мунґо забрала небагато часу, бо всі дороги були майже порожні. Безлюдною вуличкою скрадалися до лікарні поодинокі чарівники й чарівниці. Усі вилізли з машини, а Манданґус заїхав за ріг, де мав їх зачекати. Вони, ніби між іншим, підійшли до вітрини з манекеном у зеленім нейлоновім сарафані, а тоді по черзі пройшли крізь скло.

Приймальня була святково оздоблена. Кришталеві кулі, що освітлювали лікарню, були пофарбовані в золотисто–червоні барви й перетворилися на величезні сяючі різдвяні іграшки. Над усіма дверима висів гостролист, а в кожному куточку іскрилися магічним снігом та бурульками ялинки, увінчані блискучими золотими зірками. Відвідувачів було значно менше, ніж минулого разу, хоч посеред приймальні Гаррі раптом відштовхнула якась чаклунка, в якої з лівої ніздрі стирчала мандаринка.

— Родинна суперечка? — фальшиво всміхнулася білява відьма за столом. — Ви вже сьогодні третя… «Наслідки від чарів» на п’ятому поверсі.

Містер Візлі сидів на ліжку, тримав на колінах тацю з рештками індика, а вигляд у нього був збентежений.

— Усе гаразд, Артуре? — поцікавилася місіс Візлі, коли всі привітали містера Візлі і вручили йому дарунки.

— Так–так, — занадто бадьоро відповів містер Візлі. — Ти… е–е… не бачила цілителя Сметвика?

— Ні, — підозріливо глянула на нього місіс Візлі. — А що?

— Нічого–нічого, — легковажно відказав містер Візлі, розгортаючи подарунки. — Ну, як святкуєте? Що отримали на Різдво? Ой, Гаррі… це просто чудо! — Він щойно відкрив набір запобіжників та викруток, що йому подарував Гаррі.

Але місіс Візлі чоловікова відповідь не задовольнила. Коли містер Візлі нахилився, щоб потиснути Гаррі руку, вона поглянула на бинти під його сорочкою.

— Артуре, — запитала вона, і щось у її голосі клацнуло, наче мишоловка, — тебе перебинтували? Чому це зробили на день раніше? Мені казали, що тобі мінятимуть пов’язки завтра.

— Що? — злякався містер Візлі й натяг ковдру аж до шиї. — Ні–ні… це нічого… це… я…

Він зіщулився під пронизливим поглядом місіс Візлі.

— Ти лише не хвилюйся. Молі, але Авґустусу Паю прийшла в голову думка… він той цілитель–практикант, знаєш, такий приємний юнак і дуже цікавиться… е–е… нетрадиційною медициною… тобто деякими старими маґлівськими способами лікування… ну, такими, як накладання швів. Молі, вони дуже добре загоюють… маґлівські рани…