Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Ти нам розповіси?

Герміона застережливо похитала головою і кивнула на місіс Візлі.

— Привіт, Герміоно, — набагато стриманіше, ніж завжди, промовила місіс Візлі.

— Добрий день, — відповіла Герміона. Її усмішка згасла, коли вона побачила холодний вираз обличчя місіс Візлі.

Гаррі глянув на них обох і сказав:

— Місіс Візлі, ви ж не повірили отій скітерській бридні у «Відьомському тижневику»? Адже Герміона не моя дівчина.

— Авжеж не повірила! — сказала місіс Візлі.

Але після цього вона стала до Герміони набагато привітнішою.

Пополудні Гаррі, Білл і місіс Візлі прогулювалися довкола замку, а ввечері повернулися до Великої зали на бенкет. За вчительським столом тепер з’явилися Лудо Беґмен та Корнеліус Фадж. Поруч з ними сиділа поважна й мовчазна мадам Максім. Вона дивилася лише у свою тарілку, і Гаррі здалося, що в неї червоні очі. Геґрід поглядав на неї з протилежного краю стола.

Страв було набагато більше, ніж звичайно. Та на Гаррі починало накочуватися хвилювання і він не міг їсти багато. Щойно колір зачарованої стелі над їхніми головами почав змінюватися з синього на темно–фіолетовий, Дамблдор звівся на ноги. Запала тиша.

— Пані та панове, прошу вас за п’ять хвилин з’явитися на полі для квідичу, щоб подивитися третє — й останнє — завдання. А поки що прошу чемпіонів піти з містером Беґменом на стадіон.

Гаррі встав. Усі ґрифіндорці йому аплодували, Візлі й Герміона бажали успіху. Разом із Седриком, Флер та Крумом він вийшов з Великої зали.

— Як самопочуття, Гаррі? — поцікавився Беґмен, коли вони кам’яними сходами виходили надвір. — Упевненості не бракує?

— Усе гаразд, — відповів Гаррі.

Це була майже правда. Він нервувався, але безперервно перебирав у пам’яті вивчені закляття. Усвідомлення, що може згадати їх усі без винятку, додавало йому впевненості.

Вони прийшли на поле для квідичу, яке тепер годі було впізнати. Воно було огороджене шестиметровим живоплотом. Перед ними зяяла прогалина — вхід у величезний лабіринт. Коридор, який починався за входом, здавався темним і страшним.

Ще за п’ять хвилин почали заповнюватися трибуни. Звідусіль долинали схвильовані голоси та тупотіння ніг — учні розсідалися по своїх місцях. На темно–синьому небі почали з’являтися перші зірки. До чемпіонів підійшли Геґрід, професор Муді, професорка Макґонеґел та професор Флитвік. На їхніх капелюхах світилися великі червоні зорі. Лише Геґрідова зірка висіла в нього на спині, поверх камізельки з кротячого хутра.

— Ми будемо патрулювати з цього боку лабіринту, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо хтось із вас потрапить у біду й захоче, щоб його визволили, нехай вистрілить у повітря червоними іскрами — хтось із нас негайно прийде вам на допомогу. Зрозуміло?

Чемпіони закивали.

— Тоді розходьтеся, — радісно мовив Беґмен чотирьом патрульним.

— Всьо файно! Щасти тобі, Гаррі, — прошепотів Геґрід, і четвірка вчителів розійшлася в різних напрямках, щоб розміститися навколо лабіринту.

Беґмен доторкнувся чарівною паличкою до горла, пробурмотів «Сонорус» і його магічно посилений голос залунав над трибунами.

— Пані та панове, третє, й останнє, завдання Тричаклунського турніру от–от розпочнеться! Дозвольте нагадати вам про кількість очок у наших чемпіонів. На першому місці — по вісімдесят п’ять очок кожен — містер Седрик Діґорі та містер Гаррі Поттер, обидва з Гоґвортської школи! — Від вигуків та оплесків зграї наляканих птахів шугнули в темне небо над Забороненим лісом. — На другому місці з вісімдесятьма очками — містер Віктор Крум, Дурмстрензький інститут! — Знову залунали оплески. — І на третьому місці — міс Флер Делякур, Бобатонська академія!

Гаррі роздивився, що місіс Візлі, Білл, Рон та Герміона сидять в центрі трибуни й чемно аплодують Флер. Він помахав їм рукою, і вони відповіли, сяйливо усміхаючись.

— Отже, Гаррі та Седрик… після мого свистка! — оголосив Беґмен. — Три… два… один…

Він коротко свиснув — і Гаррі та Седрик зникли в лабіринті.

Високі стіни живоплоту відкидали на стежку чорні тіні. Чи тому, що вони були високі й товсті, чи тому, що були чарівні, однак галас натовпу відразу стих. Гаррі почувався майже так само, як під водою. Він витяг чарівну паличку, пробурмотів «Лумос» і почув, що Седрик позад нього вчинив так само.

Пройшовши метрів з п’ятдесят, вони опинилися перед розгалуженням і глянули один на одного.