Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Гаррі, ти правильно зробив, — підтримав його Невіл. Він був блідий і говорив ледь чутно: — Було, мабуть… важко… розповідати про це… правда?

— Так, — проказав Гаррі, — але ж люди мусять довідатися, на що здатний Волдеморт.

— Звичайно, — погодився Невіл, — і про його смертежерів теж… люди повинні знати…

Невіл не доказав і уткнувся в тарілку з картоплею. Шеймус підняв очі, але перехопив погляд Гаррі і знову відвернувся. За якийсь час Дін, Шеймус і Невіл пішли до вітальні, а Гаррі з Герміоною залишилися за столом, чекаючи Рона, котрий через тренування з квідичу ще не обідав.

До зали зайшла Чо Чанґ зі своєю подругою Марієттою. Гаррі неприємно засмикало в животі, але вона навіть не глянула на ґрифіндорський стіл і сіла до нього спиною.

— О, я й забула спитати, — Герміона весело глянула на рейвенкловський стіл, — що там сталося у вас з Чо? Чому ти прийшов з побачення так рано?

— Е–е… ну, це був… — пробелькотів Гаррі, накладаючи собі вже другу порцію ревеневого пудингу, — абсолютний крах.

І він переповів їй, що сталося в кав’ярні мадам Падіфут.

— …а тоді, — закінчив він за кілька хвилин, доїдаючи пудинг, — вона підскочила і сказала: «Колись побачимось, Гаррі» — і вибігла! — Гаррі поклав на стіл ложку і глянув на Герміону. — Ну, і що це все означало?

Герміона зиркнула на Чо й зітхнула.

— Ох, Гаррі, — сумно сказала вона. — Вибач, але ти повівся нетактовно.

— Я нетактовно? — обурився Гаррі. — Однієї хвилини ми гарно собі говоримо, а наступної вона вже мені розповідає, як її запрошував Роджер Девіс і як вона лизалася з Седриком у тій ідіотській кав’ярні… І як я мав на це реагувати?

— Розумієш, — терпляче сказала Герміона, ніби пояснювала якійсь занадто емоційній дитині, що два додати два дорівнює чотири, — тобі не треба було казати, що ти маєш зустрітися зі мною.

— Але ж… — розгубився Гаррі, — ти ж сама сказала, щоб я зустрів тебе о дванадцятій і привів її з собою, а як я мав це зробити, нічого їй не кажучи?

— Треба було сказати це інакше, — не менш терпляче пояснила Герміона. — Треба було сказати, що тобі дуже прикро, але я вирвала з тебе обіцянку прийти в «Три мітли», і тобі дуже не хочеться, ти волів би провести цілісінький день з нею, але, на жаль, таки мусиш піти, і чи не могла б вона, будь ласка, будь ласочка, піти з тобою, бо ти думаєш пробути там дуже недовго. І ще було б непогано згадати, що я, на твою думку, бридка, — додала, ніби між іншим, Герміона.

— Але ж я так не думаю, — отетерів Гаррі. Герміона засміялася.

— Гаррі, та ти гірший за Рона… ну, може, й ні, — зітхнула вона, бо до зали саме увійшов заляпаний грязюкою і роздратований Рон. — Розумієш… ти засмутив Чо, коли сказав, що збираєшся зустрітися зі мною, тому вона й вирішила викликати в тебе ревнощі. Хотіла таким чином з’ясувати, як ти до неї ставишся і чи дуже вона тобі подобається.

— То он чого вона таке виробляла! — здивувався Гаррі, а Рон гепнувся на лаву навпроти й потяг до себе всі страви, до яких міг дістати. — А чи не простіше було просто спитати, хто мені більше подобається — вона чи ти?

— Дівчата рідко таке питають, — відказала Герміона.

— Ось і дарма! — вигукнув Гаррі. — Бо я тоді сказав би, що вона мені подобається, і їй не довелося б знову впадати в істерику через Седрикову смерть!

— Я ж не кажу, що вона була дуже розсудлива, — відказала Герміона, а до них між тим підсіла Джіні, так само, як і Рон, брудна й сердита. — Просто намагаюся тобі пояснити, що вона тоді відчувала.

— Ти повинна написати книжку, яка роз’яснювала б хлопцям усі прибацані дівчачі фокуси, — сказав Рон Герміоні, розрізаючи картоплину.

— Так, — палко підтримав його Гаррі, позираючи на рейвенкловський стіл. Чо саме встала й вийшла із зали, так на нього й не глянувши. Він засмучено повернувся до Рона й Джіні. — То як пройшло тренування?

— Жахливо, — сердито буркнув Рон.

— Та ну, — глянула на Джіні Герміона, — не думаю, що це було аж так…

— Було, — втрутилася Джіні. — Просто паскудно. Анжеліна трохи не розплакалася.

Рон і Джіні після обіду пішли в душ. Гаррі й Герміона повернулися до переповненої ґрифіндорської вітальні, де їх чекала звична гора домашніх завдань. Гаррі вже з півгодини мучився над новою зоряною картою для уроку астрономії, коли з’явилися Фред і Джордж.

— Рона й Джіні немає? — оглянув вітальню Фред, підсуваючи собі крісло. Коли Гаррі заперечливо похитав головою, Фред сказав: — Це добре. Бо ми подивилися їхнє тренування, їх просто роздовбуть. Без нас вони — нуль без палички.