Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Я так і подумала, — нетерпляче сказала Герміона. — Гаррі, ти не проти, якщо ми…

— Будь ласка, — відповів приголомшений Гаррі. Рон і Герміона почали роздирати конверти.

— Це від якогось типа, який думає, що в тебе не всі вдома, — переглянув листа Рон.

— Ця жінка радить тобі пройти курс шокової чаротерапії в лікарні Святого Мунґо, — розчаровано додала Герміона.

— А цей лист непоганий, — поволі вимовив Гаррі, дочитуючи довжелезного листа від якоїсь чаклунки з Пейслі. — Вона пише, що мені вірить!

— А цей чолов’яга якийсь розгублений, — завзято долучився до читання листів Фред. — Пише, що ти на психа не схожий, але ніяк не хоче повірити, що Відомо–Хто повернувся, тому не знає, що й думати. І нащо ото було псувати стільки пергаменту?

— Гаррі, а ось ти переконав ще когось! — схвильовано вигукнула Герміона. — «Прочитавши вашу версію, я дійшла висновку, що «Щоденний віщун» ставився до вас дуже несправедливо… мені геть не хотілося б думати, що Той–Каго–Не–Можна–Називати повернувся, але я змушена визнати, що ви кажете правду…» Ой, це просто чудо!

— Цей теж вважає, що ти верзеш дурниці, — шпурнув через плече зіжмаканого листа Рон, — …а оця пише, що ти навернув її на свою віру, і вона вважає тебе справжнім героєм… навіть додала свою фотографію… ого!

— Що тут відбувається? — пролунав штучно солодкий, тоненький, мов у дівчинки, голосок.

Тримаючи в руках пачку конвертів, Гаррі підвів голову. За Фредом і Луною стояла професорка Амбридж, а її вирячені ропушачі очі дивилися на весь цей гармидер з сов та листів на столі перед Гаррі. З–за її спини виглядали інші учні.

— Чому ви отримали стільки листів, містере Поттере? — повільно прошипіла професорка.

— А що, це вже злочин? — голосно спитав Фред. — Заборонено отримувати пошту?

— Думайте, що говорите, містере Візлі, бо заробите покарання, — сказала Амбридж. — Ну що, містере Поттере?

Гаррі вагався, та хіба приховаєш те, що він зробив? Примірник «Базікала», однак, рано чи пізно потрапить їй на очі.

— Це відгуки читачів на моє інтерв’ю, — відповів Гаррі. — Про те, що сталося зі мною в червні.

Чомусь він зиркнув при цьому на вчительський стіл. Гаррі мав дивне відчуття, що Дамблдор щойно за ним спостерігав, та коли він глянув на директора, той був заглиблений у бесіду з професором Флитвіком.

— Інтерв’ю? — перепитала тоншим і пронизливішим, ніж завжди, голосом Амбридж. — Що ви маєте на увазі?

— Кореспондентка мене питала, а я відповідав, — пояснив Гаррі. — Ось…

І він кинув їй примірник «Базікала». Вона його впіймала й глянула на обкладинку, Її бліде одутле обличчя вкрилося бридкими фіолетовими плямами.

— Коли ви це зробили? — запитала вона, і її голос легенько затремтів.

— У минулі вихідні в Гоґсміді, — відповів Гаррі.

Вона втупилася у нього, аж світячись од гніву, а журнал трусився в її куцих пальцях.

— Ви більше не будете відвідувати Гоґсмід, містере Поттере, — прошепотіла вона. — Як ви посміли… як ви могли… — Вона набрала повні груди повітря. — Я весь час намагалася відучити вас від брехні. Але до вас це, бачу, й досі не дійшло. П’ятдесят очок з Ґрифіндору і ще один тиждень покарань.

І вона пішла, притискаючи до грудей «Базікала». Учні проводили її поглядами.

Невдовзі по всій школі були розвішані величезні об’яви, причому не тільки на дошці оголошень, а й у всіх коридорах та класах.

Герміона чомусь щоразу, як наштовхувалася на таке оголошення, аж сяяла від задоволення.

— Чому ти так радієш? — поцікавився Гаррі.

— Гаррі, невже ти не розумієш? — пояснила Герміона. — Щоб кожнісінький учень школи обов’язково прочитав твоє інтерв’ю, не можна було вигадати нічого кращого, ніж його заборонити!

Схоже було, що Герміона мала цілковиту рацію. До вечора учні вже цитували одне одному те інтерв’ю, хоч Гаррі ніде не помітив навіть клаптика з «Базікала». Він чув, як про інтерв’ю шепотіли перед дверима класів, на уроках і за обідом, а Герміона повідомила, що його обговорювали навіть у дівчачому туалеті, коли вона туди забігала перед уроком стародавніх рун.