Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Дамблдор заліз у скриню, легко зіскочив додолу і вклякнув біля сплячого Муді.

— Оглушений — керований закляттям «Імперіус» — дуже слабкий, — визначив він. — Авжеж, їм було потрібно, щоб він жив. Гаррі, кинь мені плащ самозванця — Аласторові холодно. Треба показати його мадам Помфрі, але нагальної потреби в цьому, здається, нема.

Гаррі виконав прохання. Дамблдор накрив Муді плащем, старанно його попідтикував і виліз зі скрині. Тоді взяв зі столу баклажку, відкрутив її і перевернув. На підлогу вилилася густа клейка рідина.

— Це багатозільна настійка, Гаррі, — пояснив Дамблдор. — Бачиш, як усе просто й блискуче. Адже Муді п’є тільки зі своєї баклажки — це знають усі. Зрозуміло, що самозванець мусив тримати біля себе справжнього Муді, щоб було як готувати настійку. Глянь на його волосся… — Дамблдор кивнув на Муді в скрині. — Самозванець цілий рік вистригав по кілька пасем — бачиш, яке воно нерівне? Але гадаю, що в сьогоднішній метушні фальшивий Муді міг забути пити настійку так часто, як це необхідно — тобто щогодини… Побачимо.

Дамблдор витяг з–за столу стілець і сів, звернувши погляд на непритомного Муді, що лежав на підлозі. Гаррі теж дивився на нього. Хвилини минали в цілковитій тиші…

І тоді, просто на очах у Гаррі, обличчя людини на підлозі почало змінюватися. Зникали шрами, вигладжувалася шкіра; скалічений ніс став цілим і поменшав. Довга грива сивого волосся відростала й набувала солом’яного кольору. Раптом, гучно клацнувши, дерев’яна нога відскочила на підлогу, а на ЇЇ місці з’явилася нормальна. Наступної миті випало магічне око і виринуло справжнє. Магічне око покотилося по підлозі, крутячи зіницею навсібіч.

Перед Гаррі лежав блідий веснянкуватий чоловік з копицею світлого волосся. Гаррі знав, хто це. Він бачив його у Дамблдоровім ситі спогадів, пам’ятав, як його виводили із зали дементори, як він переконував містера Кравча, що не винен… Але тепер довкола його очей проступили зморшки, і він мав набагато старший вигляд…

З коридору почулися поспішні кроки. Повернувся Снейп. За ним дріботіла Вінкі. Професорка Макґонеґел ішла останньою.

— Кравч! — вигукнув Снейп, заклякши на порозі. — Барті Кравч!

— Хай Бог милує! — видихнула професорка Макґонеґел, так само різко зупинившись і дивлячись на непритомного.

Брудна, скуйовджена Вінкі визирала з–за Снейпових ніг. Її рот широко роззявився й вона пронизливо верескнула.

— Паничу Барті, паничу Барті, чому ви тут?

Вона кинулася на груди молодого чоловіка.

— Ви його вбити! Ви його вбити! Ви вбити сина господаря!

— Вінкі, він тільки оглушений, — сказав Дамблдор. — Відійди, будь ласкава. Северусе, ти приніс настоянку?

Снейп простяг Дамблдорові скляну пляшечку, наповнену прозорою рідиною — то була сироватка правди, якою Снейп якось на уроці лякав Гаррі. Дамблдор устав, підійшов до непритомного і посадив його, обперши об стіну під Зловорожим Люстерком, у якому відображення Дамблдора, Снейпа та Макґонеґел усе ще спостерігали за тим, що відбувалося. Вінкі опустилася навколішки, трусячись і затуляючи обличчя руками. Дамблдор силою відкрив непритомному рота і влив туди три краплі. Тоді доторкнувся чарівною паличкою до його грудей і сказав:

— Розсійчари!

Кравчів син розплющив очі. Обличчя в нього було мляве, погляд затуманений. Дамблдор присів перед ним, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні.

— Ви мене чуєте? — ледь чутно спитав Дамблдор.

Повіки Кравчевого сина затремтіли.

— Так, — пробурмотів він.

— Розкажіть нам, — м’яко проказав Дамблдор, — як ви сюди потрапили. Як утекли з Азкабану?

Кравчів син, здригнувшись, глибоко вдихнув і заговорив рівним, позбавленим емоцій голосом.

— Мене врятувала мати. Вона знала, що помирає, і тому переконала батька зробити для неї останню ласку — визволити мене. Він любив її так, як ніколи не любив мене, тому погодився. Батьки прийшли мене провідати. Дали мені ковток багатозільної настійки з волосиною матері. А вона ковтнула настійку з моєю волосиною. Ми перетворилися одне на одного.

Вінкі судомно затрясла головою.

— Не казати більше нічого, паничу Барті, не казати нічого, у вашого батька можуть виникати неприємності!

Та Кравч знову глибоко вдихнув і заговорив таким самим безпристрасним тоном.

— Дементори сліпі. Вони відчули, що в Азкабан заходять дві особи: здорова та смертельно хвора. А потім відчули, як дві особи — здорова та смертельно–хвора — покидають Азкабан. Батько потай вивів мене під виглядом матері — на той випадок, якщо хтось із в’язнів дивитиметься крізь щілини у дверях…